Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

— Повіяло на мене, — казав Куліш Милорадовичівні, — од Вас, од Ваших пісень благодатним наїтієм.

У листах своїх до Милорадовичівни Куліш розповідає про мелійну чарівну владу пісні над людиною, про магію співу, про пісню — весняне, магічне в пісні, пісенне, мелійне відродження людської душі.

— Пісня має в собі такі чари, що як би далеко не одійшли Ви од весни своєї, а вона довіку становитиме в Вас її перед очима! — казав Куліш Милорадовичівні і додавав:

— Пісня — велика пільга у важкій життєвій дорозі!

Свій міф про пісню Куліш складає, посилаючись на особистий досвід: він, мовляв, не теоретизує, а описує, що пережив сам і що сам відчув.

— Говорю те, що дознаю на собі самому! — каже Куліш і розповідає далі:

— Боже! Що б то була за жизнь моя, коли б од часу до часу моя понура голова не квітчалась весняними квітами! Коли б серце моє не трепетало свіжою, весняною силою! А ніщо більш не вдіє цих чарів надо мною, як рідна пісня. Так як ангел Господень сходить у купіль Силоамськую і возмущає воду і робиться вода зцілющою, так і небесний дух рідної поезії завітає іноді в мою душу і возмутить її до самої глибини і дає їй дивную силу проганяти усяку неміч і всяке зло, которе її облягає.

— Сестро моя по піснях! — називав Куліш Милорадовичівну.

Їхній роман має всі прикмети «пісенного», «мелійного» роману. В добу панування романтики «пісенні романи» зовсім не рідка річ. Може, для тих часів навіть трохи банальна. Кінець кінцем, хіба ж роман Новаліса «Г. ф. — Офтердінген» не є таким літературним зразком «співочої» романічної історії, хіба історія кохання Тургєнєва й Поліни Віардо не така сама історія кохання, здійсненого у спів? Так само, як і кохання Аліни й Костомарова.

«Гайнріх фон-Офтердінген» Новаліса був євангелією тих часів, звідкіля прихильники романтизму широко черпали матеріал для своїх думок, почуттів і настроїв.

Отже, все, що Куліш каже про пісню, про квіти, про душу дівочу — душу пісні, він повторює, наслідуючи романтиків. Блакитна квітка як символ коханої дівчини і кохана дівчина як символ пісні — головна тема Новалісівського «Гайнріха фон-Офтердінгена». Романтична блакитна квітка — мелійний пісенний символ.

Хто знає, чи закохався б він у Милорадовичівну, коли б вона співала тільки модні романси й оперові арії?

Він кохає à la thèse. Він не кохатиме дівчину панського роду, він не кохатиме неукраїнку.

— Із’їздив я світ, стрічав багато дівчат і молодиць панського роду, а серце моє рідко поверталось до них. Поверталось воно тільки до сестер своїх, до українок, которі рідним голосом до нього промовляли.

Пісня — для Куліша — скарбниця духу народного. Пісня становить душу народу. Починаючи від Максимовича й Гоголя і до Лесі Українки, мелійне, пісенне сприйняття народу й нації було улюбленою концепцією української громадської думки.