Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Це трудне й відповідальне завдання було під силу тільки Нансенові.
— Жди мене через кілька тижнів, — попередив він, виїжджаючи до Сполучених Штатів, найстаршу дочку.
А повернувся… через десять місяців. Повернувся з цінним документом, який дозволяв ввозити зерно до Норвегії. Нансен пишався своїм досягненням. Але він занедбав свою наукову роботу, і це його дуже засмучувало. Час збігав, і Нансен часто повторював: «Мені ще так багато треба зробити».
А проте він і тепер не міг цілком присвятити себе науці.
Версальський мирний договір 1918 року не приніс умиротворення. Багато років мине, поки зарубцюються важкі рани на тілі Європи. Розкидані по світу люди починали повертатися до своїх зруйнованих домівок. Але далеко не всі. Майже мільйон солдатів залишався ще в сотнях таборів для військовополонених, розкиданих на великій території між Атлантичним і Тихим океанами. Війну вони пережили, проте все ще не могли повернутися до своїх родин. Час минав, а Міжнародний Червоний Хрест нічого не міг вдіяти. 1920 року Ліга націй розглянула на загальному засіданні цю заплутану проблему. Але що більше заглиблювалися в неї делегати, то більш безнадійним уявлялося їм становище. Хто покриє кошти репатріації? Хто, у рештою, візьметься за її організацію? Хто має таку силу, щоб ставити вимоги перед урядами зацікавлених держав, які досі ще не могли знайти спільної мови в багатьох інших не менш серйозних справах? Хто розв'яже тисячі дрібних і важливих делікатних і трудних проблем? А коли навіть і згодився б хтось пожертвувати свій час і свої сили, то чи послухають його?
Не знаходячи відповіді на ці питання, делегати Ліги націй вирішили вчинити так, як колись уряд Норвегії, — запросити на допомогу Нансена! Багато представників назвали його прізвище, коли на пленарному засіданні в Палаці народів головуючий зачитав текст ухвали:
«Треба звернутися до когось, хто користується загальною повагою і визнанням у всьому світі, до когось відомого своїми організаторськими здібностями і великим розумом».
Нансен, який у той час очолював норвезьку делегацію в Женеві, довго обмірковував цю почесну пропозицію, яка перекреслювала його дальші широкі наукові плани. Разом з тим він до кінця усвідомлював, що завдання, яке поставили перед ним представники багатьох країн, дуже складне.
— Візьмися до цієї справи, — просили його приятелі. — Бо хто ж іще, як не ти? Адже ти зможеш урятувати життя майже мільйонові людей.
І Нансен погодився. Довелося знову кидати домівку й улюблену працю. Він об'їздив уздовж і впоперек усю Європу. Знову його можна було бачити мало не в усіх столицях від Парижа до Москви. Він збирав матеріали, радився, переконував, умовляв, ламав опір. Їздив він завжди у третьому класі, зупипявся у найдешевших готелях, нерідко жив у мансардах, харчувався сяк-так. Він працював без будь-якої винагороди, вкладаючи у свій труд всю енергію, винахідливість і запал. Інакше працювати він це вмів.
Справа була нелегка. У Радянській Республіці перебувало півмільйона колишніх солдатів німецької та австрійської армій. Майже стільки ж і російських військовополонених опинилося поза межами своєї країни. Капіталістичні держави не підтримували дипломатичних стосунків з молодою Країною Рад. Тому Нансен від імені Міжнародного Червоного Хреста організував велику конференцію представників зацікавлених країн: Радянської Росії, Німеччини, Чехословаччини та Польщі. Він домігся також утворення спеціального комітету, який так і називався Нансенівським. Праця, яку взяла на свої плечі купка людей доброї волі, була надзвичайно важка, але й дуже плідна.
Група визначних спеціалістів-експертів Ліги націй підрахувала витрати на репатріацію одного військовополоненого. Вони становили щонайменше двісті доларів. Нансен тільки похитав головою, коли йому подали ці довгі заплутані колонки обчислень, і взявся до роботи сам, по-своєму. І як наслідок витрати з двохсот доларів знизилися до неповних дев'яти. Завдяки невтомним зусиллям Нансена військовополонені майже тридцяти національностей за вісімнадцять місяців повернулись до своїх родин.
Не зважаючи на величезні транспортні труднощі в молодій Радянській Республіці, до кордону регулярно щотижня прибувало два ешелони, в яких було приблизно чотири тисячі військовополонених. Майже по стільки ж і російських солдатів поверталося додому.