Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Радість зустрічі з близькими притьмарювалася турботою про Єву. Вона була бліда, на диво мовчазна і серйозна. Очі, під якими лежали сині тіні, роз'яснювалися тільки тоді, коли вона дивилася на чоловіка чи на дітей.

Через два дні пунктуальний Амундсен з'явився, як завжди, у точно визначений час на умовлену зустріч. Сходячи зі свого кабінету на вежі до салону, Нансен сам, власне, ще не знав, яку відповідь дасть приятелеві. Адже йшлося про подорож, яка знову мала все змінити в його житті. Заклопотаний у Лондоні важливими справами, Нансен не мав коли обміркувати як слід план експедиції до Антарктиди. Він сходив униз поволі, ніби підсвідомо хотів виграти час, зволікаючи мить, коли треба все остаточно вирішити. Якусь мить він вслухався в безтурботні голоси дітей, що галасливо вітали свого улюбленця Руала.

— Ти знову залишиш мене саму? — раптом почув Фрітьоф шепіт, який зворушив його до глибини душі.

Єва стояла на останній сходинці, заступаючи йому дорогу, її обличчя вразило його блідістю. Ніколи ще він не бачив стільки смутку в очах дружини.

Він міцно притис її до своїх грудей. Тепер уже було ясно, що він одповість Амундсенові. За хвилину Нансен рішуче ввійшов до салону. Руал зірвався з крісла і вп'явся в нього очима, ніби на обличчі господаря хотів прочитати, що зараз почує від нього.

— «Фрам» у вашому розпорядженні, дорогий Руале, — сказав Нансен та й урвав мову, сам не пізнаючи свого голосу. І, не даючи й слова сказати остовпілому Амундсенові, докинув, силуючись бути невимушеним: — Рушайте до Північного полюса. Він ближчий для нас, норвежців, і ще не осягнутий. З нього, гадаю, й треба починати.

Амундсен ледве приховував свою радість. Адже про це він тільки й мріяв. Багато годин розмовляли полярники. І ніхто б не подумав, слухаючи їхню розмову, що для одного вона була прощанням з надією, а для другого відкривала шлях до слави.

За кілька днів Нансен, якого квапили державні справи, знову покинув свій дім. Він мав бути присутній при підписанні в Лондоні якогось дуже важливого договору і передати свої повноваження новому послові, що заступав його місце. Ніколи ще не покидав він своїх близьких з таким тяжким серцем.

«На різдво повернуся до вас, люба. І тоді чудово заживемо, от побачиш. Знову будемо разом. І вже довго — завжди. Ви всі, мої найдорожчі, біля мене, і спокій, і дім, у якому я стану хазяїном свого часу. Подумай сама, Єво, яке це щастя! Не можу дочекатися тієї хвилини», — писав Нансен в одному листі.

Радість дружини й дітей винагородила його за жертву, яку він приніс заради них, відмовившись від омріяної подорожі до Південного полюса. Він заборонив собі навіть думкою линути на Далекий Південь. Тепер у його кабінеті на стіні замість карти південної півкулі Землі знову висіла карта північної півкулі. Нансен нетерпеливо готувався до роботи в гідрологічній лабораторії і до літніх науково-дослідних рейсів по морях Арктики.