Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Тим більше слід погодитись з твердженням про те, що позначення певних нормативно-правових актів чи їх окремих положень як таких, що є спеціальними чи встановлюють особливості, надає переваги правовим нормам, що закріплені текстуально і підпадають під таке позначення, перед правовими нормами, які текстуально закріплені в інших положеннях і актах, і сфери дії яких частково співпадають із сферами дії правових норм, що встановлені актами і положеннями, що легально визнані спеціальними чи особливостями (це стосується і сумісних, і несумісних правових норм, але не зачіпає правила про перевагу нормативно-правового акта вищої юридичної сили і правила про перевагу пізніше прийнятого нормативно-правового акта). На підтвердження цієї думки наведемо такі аргументи. Якщо є дві правові норми з різними несумісними диспозиціями, встановленими одним і тим же нормативно-правовим актом чи різними актами одного й того ж ієрархічного рівня, прийнятими одного й того ж дня, то колізія між ними не може бути вирішена ні за одним із правил вирішення колізій (субординаційним, змістовним і хронологічним). У той же час одна із конкуруючих правових норм належить до тих, що позначаються як спеціальні чи особливості правового регулювання, або таких, що встановлюються нормативно-правовим актом, що легально визначається спеціальним чи таким, що встановлює особливості правового регулювання. Позначаючи нормативно-правовий акт чи певні його положення як спеціальні чи такі, що встановлюють спеціальні правові норми чи особливості, правотворчий орган непрямо виражав волю надати відповідним правовим нормам такої здатності конкурувати при правозастосуванні, яку мають спеціальні правові норми.
§ 43. Позначення певного законодавчого акта як основного чи основоположного
Позначення певного законодавчого акта як основного чи основоположного у будь-який спосіб не впливає на вирішення колізій між правовим нормами, що встановлені цим актом, і нормами, встановленими іншими актами.
1. Радянський спадок дає нам досвід позначення конституції як основного закону. Так позначались конституція РРФСР 1918 р., конституції Союзу РСР 1924 і 1936 р. Проте при прийнятті конституції Союзу РСР у 1977 р. вказана традиція не була витримана: ця конституція не позначалась як основний закон. Оскільки радянські конституції не були реальним регулятором суспільних відносин, їх позначення як основних законів було лише проявом лінгвістичних вправ тих політичних сил, які фактично здійснювали владу в Радянському Союзі.
Спроби побудувати в Україні правову державу та утвердити принцип верховенства права, що почали здійснюватись після набуття Україною незалежності, передбачали необхідність осмислення формулювань Конституції. За таких умов украй ризиковано було позначати Конституцію як Основний Закон України. Оскільки Україна є держава — суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова, то позначення Конституційним Судом України Конституції як «Основного Закону держави»[152] формально-юридично було цілком коректним, бо випливало із змісту Конституції. Інша справа, що позначення Конституції України у її преамбулі як Основного Закону України було невдалим. Не треба було взагалі позначати Конституцію як Закон хоч би і Основний, але ж це зроблено. На значення Конституції як такої, що має найвищу юридичну силу, це не впливає, бо з цього приводу в частині другій ст. 8 Конституції формулюється спеціальне положення. Але внаслідок цього виникли проблеми при визначенні на підставі Конституції порядку внесення змін до неї. І визнання Конституції Основним Законом відіграло тут роль засобу внесення правової невизначеності у відповідні відносини. З політичної точки зору, С. П. Головатий повністю правий, коли стверджує, що Президент не повинен мати права вето стосовно законів про внесення змін до Конституції. З точки зору формально-юридичної, твердження С. П. Головатого вимагало дещо іншої аргументації.
152
Рішення Конституційного Суду України у справі щодо несумісності депутатського мандата від 13.05.97 № 1-зп// ОВУ. — 1997. — Число 20. — С. 121.