Я 11–17… Небезпечний маршрут
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Я 11–17… Небезпечний маршрут». Краткое содержание книги:
В повісті «Я 11–17…» розповідається про незвичайні пригоди і славні подвиги в тилу ворога під час Вітчизняної війни радянського розвідника Дементьєва, який діє під ім'ям німецького капітана Рюкерта.
Сюжет повісті «Небезпечний маршрут» розгортається в післявоєнні часи. Іноземну розвідку зацікавив наш засекречений науково-дослідний інститут, і вона засилає у Радянський Союз досвідченого шпигуна, який уже побував у багатьох країнах. Та на цей раз йому не пощастило — після довгої і напруженої боротьби органи державної безпеки ловлять злочинця.
Окайомов, спостерігаючи все це, раптом подумав: а що тут робитиметься, коли вибух висадить у повітря кам'яне громаддя інституту, що виднілося в далині. Що станеться з цими дівчатками? Як здіймуться голуби? Як упаде з лавки дідусь… Окайомов тихо засміявся і в цей час побачив Аксенчука, який поспішав до кафе. «Ну, мій любий Аксенчук, запам'ятовуйте ці хвилини, вони у вашому житті останні!»
Аксенчук, не здоровкаючись, підсів до Окайомова.
— Біда, — сказав він тихо: — Вольський переніс прийом.
Окайомов зблід, обличчя його скривилося від люті:
— Що-що?..
— Переніс, і все. Сам подзвонив. Треба йти зараз. Він чекає на мене за чверть друга.
Окайомов швидко прикинув час і заспокоївся.
— Ну що ж, хай буде так… — Він замовк, обдумуючи, як би, не викликавши підозри в Аксенчука, сказати йому, щоб він затримався в інституті якомога довше — словом, до вибуху. — Слухайте, дорогий друже. Говоріть з Вольським не поспішаючи, інакше він може відчути щось недобре. Спершу розкажіть йому, яких митарств ви зазнали, поки знайшли роботу. Наплетіть йому цілий мішок переживань. Потім… потім попросіть у нього поради — як вам, молодому вченому, знайти вірний шлях у науці. Усі вчені світила страшенно люблять повчати молодь. Потім — старе прохання про підтримку. Загалом, у мене все так розраховано, що ви повинні попрощатися з Вольським не раніше як у дві години сорок п'ять хвилин. Ясно?
— Ясно. А якщо він не підтримає розмови і все відбудеться швидше?
— Ну що ж, не вийде, то не вийде. Трошки порушиться мій план. А все інше без змін. Знаєте стоянку таксі коло булочної?
— Знаю.
— Коли вийдете з інституту, швидко — туди. Я чекатиму вас уже в машині. Зрозуміло?
— Зрозуміло.
— Не хвилюєтесь?
— Анітрохи. Сам дивуюсь.
— Ви — справжній герой. Тепер так… — Окайомов вийняв з кишені плисковатий предмет, схожий на коробку від акварельних фарб. — Це треба непомітно залишити там… Киньте в урну для сміття. Або забудьте в гардеробі. Можна упустити вже в тамбурі парадного, коли будете виходити. Одним словом, це повинно залишитись.
— Розумію…
— Ну, вперед, мій друже! Ідіть! — Окайомов підштовхнув Аксенчука, і той швидко пішов через бульвар до інституту. Окайомов дивився йому в спину і мимоволі лічив його кроки: «… Шістнадцять… дев'ятнадцять… тридцять…» Ось він перейшов вулицю і зник у під'їзді інституту.
Окайомов покликав офіціантку, розрахувався і повільно попрямував до стоянки таксі.
У тамбурі парадного Аксенчука зустрів інженер Короленко.
— Швидше давайте! — шепнув він і, схопивши міну, тут же в тамбурі розкрив її і, вставивши в око лупу, «як у годинникаря, почав розглядати механізм капсуля.
— Так, так… — шепотів він, і лоб його в цей час вкривався потом. — Контакт хімічний… новинка не дуже свіжа… Так, так… А де ж вхідний канал? Ось він, любий!.. — Короленко зробив щось у міні і, трохи прочинивши двері в вестибюль, гукнув: — Порядок!
Короленко й Аксенчук пройшли в вестибюль. Полковник Астангов потиснув руку Аксенчукові:
— Все йде прекрасно, Миколо Євгеновичу!.. Короленко, дякую вам!..
Окайомов, дотримуючись усіх правил вуличного руху, кругом обійшов перехрестя і підійшов до таксі. За ним з воріт будинку, що був трохи далі від стоянки машин, стежив Потапов.
Окайомов сів у таксі поруч з шофером:
— По західному шосе!
— А далеко? — перепитав шофер. — У мене бензину малувато.
Окайомов вилаявся, виліз із машини і підійшов до іншої:
— А у вас бензин є?
— Повний бак! — весело відповів шофер. — І на той світ вистачить! Сідайте!
Вирушивши зі стоянки, машина помчала в бік західного шосе.
І одразу з глибини двору в тунель воріт, де стояв Потапов, в'їхала «Победа», Потапов скочив у неї.
— Швидше! Он за тим таксі!
У цей час з інших воріт виїхали ще дві машини і пристроїлися вслід за потапівською… Таксі вирвалося на шосе, і тільки тут Окайомов помітив погоню. Він не зразу повірив у це.
— Збільшити швидкість, — спокійно сказав він шоферові.
— Це можна, шосе чудове!.. |
Окайомов крізь заднє вікно бачив, що три «Победи» відстали і незабаром сховалися за поворотом шосе. Минула хвилина, друга, і ось з-за повороту вилетіли всі три «Победи», вони невблаганно наближалися.