Я 11–17… Небезпечний маршрут
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Я 11–17… Небезпечний маршрут». Краткое содержание книги:
В повісті «Я 11–17…» розповідається про незвичайні пригоди і славні подвиги в тилу ворога під час Вітчизняної війни радянського розвідника Дементьєва, який діє під ім'ям німецького капітана Рюкерта.
Сюжет повісті «Небезпечний маршрут» розгортається в післявоєнні часи. Іноземну розвідку зацікавив наш засекречений науково-дослідний інститут, і вона засилає у Радянський Союз досвідченого шпигуна, який уже побував у багатьох країнах. Та на цей раз йому не пощастило — після довгої і напруженої боротьби органи державної безпеки ловлять злочинця.
— О, це дуже важливо… — задумливо промовив Окайомов. — Одним словом, план наших дій такий: зараз я їду до директора, а о десятій годині вечора ви чекаєте на мене там, де ми познайомились, у «Якорі».
Коля Борков усе-таки вирішив про випадок з шофером Гудковим написати в стінгазету. У понеділок він зайшов до завідуючого відділом кадрів театру, маючи на меті поговорити з ним про нового шофера.
Завідуючий відділом кадрів кудись поспішав:
— Звідкіля він узявся? — поквапно перепитав він, складаючи в папку папери. — Зголосився на об'яву, і все. А що?
— Дивний тип, слово честі.
— Чим?
— Міркує так, наче з місяця впав. Завідуючий відділом кадрів розсміявся:
— Ну, ти у нас відомий марксист. — Він обняв Колю за плечі і повів з кабінету. — Ти хочеш, щоб кожен наш робітник робив доповіді про міжнародне становище.
— Так, хочу! — запально сказав Коля.
— Хочеш? Тоді і займись вихованням свого шофера. — Він підштовхнув Колю в спину, а сам пішов коридором.
У той час, коли Коля розмовляв із завідуючим відділом кадрів, Окайомов вів грузовик по тому самому шосе, по якому він на автобусі повернувся в місто з глухого полустанка.
Настрій в Окайомова був чудовий — знайдено єдино правильний шлях до виконання операції. І тепер не можна гаяти жодної хвилини. «Ну, містер Барч, ви, мабуть, думали, що мене вже давно немає на світі? Адже скільки часу ваші радіоконтролери не чули моїх позивних. Так, до сьогоднішнього дня мій радіоголос був заритий у землі. А сьогодні ви його почуєте, містер Барч!» — Думаючи так, Окайомов, сам того не помічаючи, дедалі збільшував швидкість, грузовик немилосердно підкидало на вибоїнах старого шосе. І раптом попереду він побачив небезпеку — коло повороту, піднявши руку, стояв міліціонер.
Зупинивши машину, Окайомов виглянув з кабіни:
— Що, товаришу начальник?
— Покажіть путівочку.
— З охотою, товаришу начальник, — Окайомов, усміхаючись, подав дорожній лист.
— Опера, кажеш? — повертаючи путівку, спитав міліціонер.
— Вона, товаришу начальник.
— Ого, куди тебе твоя опера ганяє!..
— За піснями їду, товаришу начальник! — Окайомов підморгнув міліціонерові і включив швидкість.
Знову грузовик заторохтів по розбитому шосе. «Ні, ні, це звичайнісінька перевірка», — заспокоював себе Окайомов.
Окайомов проїхав повз знайому зупинку автобуса. Як і тоді, коло стовпа нудьгували люди, чекаючи машину. Незабаром він зупинив грузовик на узбіччі. Сплигнувши на землю, він знайшов зручне місце, щоб з'їхати з шосе.
Грузовик обережно перебрався через розмиту канаву і зник у густих кущах. Окайомов поставив машину так, щоб її не видно було з шосе, відбіг убік, швидко викопав рацію і сховав її під сидіння. На стелі кабіни він протягнув антену і через хвилину застукав радіотелеграфним ключем.
«Радійте, містер Барч, — думав Окайомов під дрібний стук ключа. — «Три ікс» в ефірі. Я воскрес і починаю операцію. Стежте за ефіром увесь час. А тепер я переїду в інше місце, бо обережність — рідна сестра успіху».
Окайомов вивів грузовик на шосе і, проїхавши ще кілометрів з десять, зупинився і знову запрацював ключем: «Говорить «три ікс»! Починаю операцію. Термін операції — три-чо-тири дні. Висилайте за мною транспорт в умовлене місце. Стежте за ефіром увесь час!..»
Потім грузовик повернувся в місто, перетнув його з півночі на південь і виїхав на інше шосе. Кілометрів за двадцять від міста він зупинився, і знову в ефір полетіли позивні «три ікс». Потім Окайомов акуратно запакував рацію і поклав у ящик з інструментом. Грузовик повернувся в місто.
Увечері, поставивши машину в гараж, Окайомов, перед тим як їхати в гуртожиток, забіг до Аксенчука, переодягнувся і залишив у нього згорток з рацією.
— Всі канати обрубано… — весело сказав він Аксенчукові. — Квартиру залишив дружині, а в цьому згортку — все моє майно. Хай вона подавиться барахлом, яке ми разом наживали!
Аксенчук почав умовляти Окайомова поки що оселитися в нього. Окайомов не заперечував, але сказав, що сьогодні він ночує у директора свого інституту і, до речі, закінчить з ним переговори про влаштування Аксенчука. Все складається прекрасно — через пару днів вони працюватимуть разом. А з завтрашнього дня Окайомов бронює за собою оцей диван…
У гуртожитку, як тільки Окайомов ліг на койку, до нього підійшов, дивно посміхаючись, Коля Борков.
— Товаришу Гудков, начальник кадрів просив вас завтра вранці зайти до нього, — сказав він, уп'явшись в Окайомова косим оком.