Я 11–17… Небезпечний маршрут
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Я 11–17… Небезпечний маршрут». Краткое содержание книги:
В повісті «Я 11–17…» розповідається про незвичайні пригоди і славні подвиги в тилу ворога під час Вітчизняної війни радянського розвідника Дементьєва, який діє під ім'ям німецького капітана Рюкерта.
Сюжет повісті «Небезпечний маршрут» розгортається в післявоєнні часи. Іноземну розвідку зацікавив наш засекречений науково-дослідний інститут, і вона засилає у Радянський Союз досвідченого шпигуна, який уже побував у багатьох країнах. Та на цей раз йому не пощастило — після довгої і напруженої боротьби органи державної безпеки ловлять злочинця.
Окайомов пильно подивився на нього і сказав:
— У вашій записній книжці є три телефонні номери Вольського. Серед них є квартирний?
— Так. Три сімнадцять ноль один.
— Ви зараз подзвоните йому.
— Уже пізно. Він не захоче говорити зі мною.
Окайомов підняв руку:
— Припиніть дискусію! Треба діяти, а не базікати! Ви подзвоните йому і скажете, що влаштовуєтеся на роботу. Адже ж він обіцяв вам підтримку? Попросіть пробачення за те, що пізно подзвонили, і скажіть: йдеться про ваше життя або смерть. Благайте його, щоб він прийняв вас завтра на п'ять хвилин: мовляв, у зв'язку з вашим влаштуванням виникли такі обставини, які ви можете пояснити йому тільки особисто. Благайте! Якщо треба, пустіть сльозу… Дзвоніть! — Окайомов показав на телефон.
Аксенчук підійшов до телефону і зняв трубку. Окайомов став позад нього.
Розмову з Вольським Аксенчук провів дуже майстерно. Професор зупинив його голосіння і сказав:
— Гаразд, товаришу Аксенчук, можете прийти до мене завтра о другій годині сорок хвилин.
Аксенчук поклав трубку і озирнувся на Окайомова:
— Завтра о чотирнадцятій сорок…
— О'кей, мій друже! — Окайомов знову витер піт з лоба. — Вважайте, що ви уже вчинили подвиг. Де мої речі?
— У тій кімнаті, у шафі, де ви поклали їх.
— Несіть усе сюди!..
— Погасіть світло! — розпаковуючи згорток, тихо наказав за хвилину Окайомов і включив рацію. У напівтемній кімнаті зачервоніли вогники радіоламп. — Сядьте, мій друже, і мовчіть. Я зараз доповім про все начальству й уточню, коли приходить за нами підводний човен.
Кілька хвилин Окайомов сидів нерухомо, в думці складаючи текст радіограми, а потім швидко почав стукати ключем:
«Працює «три ікс»… «три ікс»… Операцію виконаю завтра по всіх трьох пунктах. Креслення уже в мене. Підтвердіть час приходу за мною транспорту. Переходжу на прийом…»
Окайомов переключив рацію і надів навушники.
Аксенчук бачив його напружене обличчя, ледь освітлене тьмяним світлом радіоламп.
У цю хвилину Окайомову здалось, що він немов бачить, як Барч і начальник центра читають радіограму. Ось вони прочитали фразу про креслення і перезирнулись. Барч сказав: «Бачите, я був правий, коли настояв, щоб заздалегідь відправили човен у той район».
Окайомов посміхнувся: «Я ж чудово розумію, містери начальники, що моя диверсія для вас дорожча за сотню таких, як я. І коли я все зроблю, ви охоче мною пожертвуєте. Але креслення вам дуже потрібні, дуже! Правда, я потім вас трохи розчарую, повідомивши вже особисто, що креслення загинули, скажімо, разом з Аксенчуком, який зробив непростиму помилку. Але все буде зроблено, і я стоятиму перед вами. І вам нічого не залишиться, як подякувати мені…»
Окайомов здригнувся і притиснув рукою навушники — йому відповідали:
«Бажаю успіху. Транспорт з другої години ночі завтра в умовленому місці. Барч».
Зірвавши з голови навушники, Окайомов схопився на ноги:
— Засвітити світло і налити чарки! Дорогий Аксенчук! Мені й вам бажають успіху. Нам надають двомісячний відпочинок. Це і є моя країна! За неї! — Вони випили. — А тепер, мій друже, спати! Спати! Завтра у нас нелегкий деньок!
— А все-таки, що мені треба завтра зробити? — тривожно запитав Аксенчук.
— Не хвилюйтеся, мій друже. Дрібничку! Вам не доведеться ні стріляти, ні кидати бомби, ані підливати отруту. Зараз ми лягаємо спати. На світанку я піду. Ви знаєте кафе на бульварі, навскоси від інституту?
— Знаю.
— Рівно о першій годині тридцять хвилин вам треба туди прийти. Я вас чекатиму.
— І все?
— Усе. — Окайомов зареготав. — Усе, дорогий, робиться дуже просто у наш вік атома. А тепер усі свої документи, разом із паспортом, знищіть. Ваш диплом у мене, а там тільки цей документ буде потрібний, щоб одержати гідну вас роботу. Давайте останню чарку вип'ємо за чоловічу хоробрість! І б'юся об заклад, що там, далеко звідси, ви ще не раз піднімете келих за нашу дружбу!
— Я за це хочу випити вже зараз. І за наш успіх!
— Молодець! Амінь!
Розділ сьомий
— Ну, Потапов, що ви тепер скажете про Аксенчука? — вигукнув полковник Астангов, коли вони прослухали магнітофонний запис. — От молодець, га? Ви думаєте, йому було легко вести таку бесіду?
— Не думаю…
— Після цієї історії він усе своє життя побачить в іншому світлі.
— Ви генералові доповідали? — ухиляючись од цієї розмови, спитав Потапов.
— Так. Вирішили Окайомова брати в останню хвилину. Так би мовити, з максимумом доказів. Цілком ясно, що в годину тридцять він передасть Аксенчукові міну і накаже покласти її в інституті. Цілком зрозуміло і те, що механізм вибуху буде поставлено на такий час, щоб міна вибухнула, коли Аксенчук буде ще в інституті. Аксенчук потрібний йому і його начальству, як торішній сніг. І ось цей вузлик з часом вибуху нам треба розв'язати.