Моральні листи до Луцілія

О Мелібею, це бог мені, бог дарував те дозвілля,

Й поки життя мого, буде він богом для мене...

І якщо почувати себе в такому великому боргу перед дарувальником того дозвілля, найвищий плід якого в тому, що

Він і коровам моїм випасатись дозволив, як бачиш,

Вільно, й мені - на сільській, що лиш хочу, дуді награвати(2),-

то наскільки вище цінитимемо те дозвілля, яке проводимо серед богів, яке прирівнює нас до богів? Так я кажу, Луцілію, і кличу тебе до неба найкоротшим шляхом. Полюбляв же Секстій говорити, що навіть Юпітер не може спромогтись на щось більше, ніж доброчесна людина. У Юпітера, звісно, чимало такого, що він посилає людям. Але ж із двох доброчесних людей не можна назвати кращою ту людину, котра багатша,- як із двох однаково обізнаних у мистецтві кермувати судном не назвеш кращим того керманича, чий корабель яскравіше оздоблений. То чим же Юпітер переважає доброчесну людину? Тим, що він доброчесний триваліший час. Але мудрець цінуватиме себе анітрохи не нижче через те, що його чесноти замкнені у вужчий часовий проміжок. Як серед двох мудреців померлий у похилому віці не переважає блаженством того, чия доброчесність була обмежена лише кількома роками, так само бог не може взяти гору над мудрецем у щасті, хоча й переважає тривалістю віку. Бо ж не вік додає ціни доброчесності. Юпітер володіє всіма благами, але саме для того, щоб віддати їх у володіння іншим. Один лиш у нього вжиток тих благ - подавати їх для вжитку всім людям. Отже, хто мудрий, той з таким же спокоєм і зневажливою байдужістю бачить, що всі блага - у чиїхось інших руках, як це бачить сам Юпітер, але ставить себе навіть вище від нього, адже Юпітер не може всіма тими благами користуватися, а мудрець - не хоче. Тож повірмо Секстію, який вказує прекрасний шлях, закликаючи: «Так ідуть до зірок!(3) Так, ступаючи за скромністю; так, ступаючи за поміркованістю; так, ступаючи за мужністю!» - Боги невибагливі, незаздрісні: вони допускають до себе, подаючи руку тим, хто піднімається вгору. Дивуєшся, як це людина може йти до богів? А хіба ж сам бог не приходить до людей і навіть - а це ще більше! - не входить у людей? Без бога ж немає розсудливості. В людському тілі розсіяно божественне насіння. Якщо його підхопить добрий рільник, то воно зійде, подібне до свого походження, а розрісшись, буде рівним тому засіву, з якого взяло початок, якщо поганий,- то те насіння загине, як гине воно на безплідній, болотистій ниві, що поростає не збіжжям, а бур'яном.