Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
По дорозі піднімають новенькі короткі майнліхери, пояси з ладівницями, дуже гарні палатки, кращі наших.
За остатньою протокою миємо чоботи. Мгла розійшлась. Несподівано з-за мосту — таку! Затукав щварцльозе, зірвалась стрілянина, кулі летять в нашу сторону! Вискакуєм догори. Сапери лежать за валом, кулі високо.
В чім річ? Може, якась помилка? Полки сотої дивізії також озброєні майнліхерами. Може, якась рота взяла нас за спізнену заблукану австрійську частину? В тумані не розібрались чи що? Він піднявся уже.
Сапери мають, як говорив, по 30 набоїв до своїх кавалерійських рушниць. Кулеметів їм не придається. За валом безпечно. А там крик: чути добре, одлеглість 300 м.
Підсовується Кіндзерський. Пошепки: "Там поляки!" От що. Одізвалась артилерія. Над лісом дві біло-червоні хмарки шрапнелі — австрійська!
Чуємось непевно — де ж наша піхота? Страху великого не видно, страт не маєм, прикриті добре.
Огонь хаотичний, нервовий. Що ж, вертатись в ліс по одкритому полю небезпечно. Знайдеться не один шварцльозе. По видній цілі і майнліхери пристріляються. Будуть непотрібні страти. Полежимо дотемна.
Петров голосно всіх розважує. Його міркування влучні: "Ті, що стріляють, нас бояться. Носа до мосту не висунуть. Вони ще під впливом костюхнівського погрому. Тільки тепер вони вернулись над Стохід і будують позицію.
Про іхню команду немає чого говорить. Міст цілий. Маси майна тут заставлено, навіть гармати, інша зброя.
Могли нас з мосту забрать голими руками або, як качок, вистрілять, а навіть застави не виставили. Ми були зовсім близько, йшли й балакали голосно. От коли туман піднявсь, примітили в лісі рух і тепер валять там. Може, не знають, що ми ближче, за валом? Не зашкоде, як будуть знать. Возьми, Леонід Митрофанович, своїх. Розложи по гребеню валу, дай з п'ять залпів, видержаних за міст для страху. Це і наших підбодрить!"
Романов почав свою півроту розкаладать. До Андреева побіг посланець, щоб одійшов з возами дальше в ліс, з дороги з'їхать на якусь поляну.
П'ять залпів з сотні рушниць своє зробили. Крик притих, стрілянина рівно ж. Нас бояться.
Проворні одесити оглянули покинуті вози, притягли скриню консервів, паперові мішки галетів (білі сухарі). Знайшлось щось подібне до кави чи цикорію. Маємо що їсти, вода близько, низом спуститься безпечно. Буде чим попивать.
Підкріпились, хто як умів примостився, приліг, присів. Дехто в возах щось перебирає. Докучає сонце. На гребні несуть службу вартові.
Стріли од лісу, кулі засвистіли близько, смокнули в вал. Всі скотились до рову. З-за мосту заквоктав шварцльозе. Знову з лісу стріли. Невже ми в кільці?
Інакше виходе голос вистрелів. Обережно виглядаю. З лісу висунулось кілька фігур — наші! Од нас коло 500 кроків. Білою хусткою на багнеті махаєм: "Не стріляйте!" Радимось. З двома саперами швидко напівбігом спішимо на спіткання. Один од другого 10–15 кроків.
Таку! Таку! Пішли пулі знов горою. В лісі — з півсотні піхоти. 40-літній поручик в старій довоєнній шинелі, з бородою, худощавий.
"Яка частина?" — "Піша розвідка 397-го Запорозького полку. А ви?" — "3-тя. саперна рота 22-го сап. б-ну!" — "Як ви тут оказались?" — "Визначеною дорогою вирушили за вами на другий день по вказаному маршрутові. Прибули в назначенім часі." — "Хто стріляє з-за ріки?"
"Підіть узнайте, це ж ваш обов'язок!" — кажу з злістю. — "Хіба пізнаєте стріли "шварцльозе" — значить, австрійці".
Поручик трохи ніяково помовчав, потім сказав, що зараз прийде його полк.
Вислав Петров посланця з запискою. Рота одійшла в ліс, на щастя, без страт, по 3–5 чоловік. Вночі од мосту привезено кілька добрих гружених возів. Було там всього потроху: палатки, продукти, амуніція.
В лісі найдено широку вигідну поляну. Негайно приступаємо до будови землянок, поміщень для канцелярії, кухні, магазину, конюшні. В першу чергу викопано колодязь з доброю водою.
Прорвавши фронт, дивізії 77 і 100 натрапили на великі не знищені інтендантські магазини в лісах. Тут затримались, не рушили два дні з міста. Балювали.
Здеморалізувані частини противника, не натискані в керунку на Смолярі, приблизно на 20 широкості утікали в паніці. Далі на північ, де провадила наступ славна 4-та фінляндська дивізія і кінні полки корпусу ген. — лейтенанта Володченка. Маючи сильніший опір, успіли перейти болотисту річку і збудувать випадові пункти на другім березі.
Спізнення на Стохід 77 і 100 дивізії дало змогу завернуть назад, утікаючі на р. Турію легіони, на Стохід. Ми власне того дня рано були свідками будови нової оборонної позиції.