Спомини запорожця

Скористає письменник, напише історичну повість. Правдивість подій, введені особи, їх дії, заслуги чи вини залежать од джерел, котрими користався письменник, його знання епохи, людей, а головне — од власних поглядів.

Може допустить одхилення, аби, як говориться, не пересолить. Складаючий реляцію про бій має перед собою донесення, день, годину і місто вислання.

Почну од полку. До правдивого перебігу бою обов'язково дещо додасть. Збільшить сили противника в наступі і обороні, підкресле одвагу своїх бат-нів, рот, окремих командирів. Згустить фарбу, де треба, і випаде реляція ніби правдива, а одночасно так чи інакше підмальована. Це в кращім випадкові.

Гірше, коли пишучий бою не бачив, в донесення (документи) не дуже заглядає і пише ту реляцію не так, як було, а так, як йому б хотілось, щоб було.

Писання реляції одбувається і в високих штабах подібно. Коли говорим про спомини, пам'ятники військових подій, маємо щось з більше чи менше фарбованої реляції.

Отож, про костюхнівський бій читав спомини високопоставленої особи, безпосереднього учасника.

Там подано немало так, як було. Атака велась дійсно двома дивізіями піхоти: № 77, полками Лаїшевським, Мокшанським, Чебоксарським і Спаським на ліве крило Легіонів; № 100, полками Запорозьким, Новомосковським, Нікопольським і Хортицьким безпосередньо на ключову позицію Орлине Гніздо (Polska góra), позицію дуже сильну, до штурму тяжку.

Ці дві дивізії після подавляючого огню артилерії здобули позицію з малими стратами, далі пішли в ліс, не спотикаючи опору.

Результат контратаки малими силами бачив своїми очима в отій малій долинці.

Чи в порядку одходили Легіони, подано в тих споминах високої особи, дещо додам пізніше. Категорично стверджую, що про атаку кінноти і повного знищення аж 14 ескадронів нічого не чув. Кінноти на участку Легіонів не бачив. З висоти Орлиного Гнізда місцевість видно далеко і широко. Очі мав і на старі літа маю гострі.

Великі ліси, куди одійшли Легіони, були недалеко. Всякому військовому відоме право: кінноті належить атакувать несподівано з лісу, ніж по рівнині летіть на піші частини, стріляючі залпами та ще сіючі огнем кулеметів. В такім випадкові кіннота спішується. З сказаного випадає: атака і знищення 14 ескадронів кінноти в бою під Костюхнівкою міста не мали. Не могли мать.

Про атаку в лісі немає чого говорить — це недопустимо.

Не закидаю злої волі високодостойному авторові. Він не історик. Ці спомини — так само реляція, де пишеться при поразці про те, як хотілося б, щоб було, по-перше, щось про те, як було в дійсності. Прикривається одне око на яскраву помилку (контратака), піднімається високо незначний випадок звитязької потички уланів Беліни-Прожмовського з роз'їздом кінної розвідки котроїсь пішої дивізії, не козацької!

Більш-менш література історична часто подає такі речі, що читаючий безкомпромісово в те вірить, а коли автор — артист, то і приймає за історичну правду. Приклади:

1. Кількасоттисячна навала монголів знищила і підбила на 250 літ московські княжества, зруйнувала Київ, розгромила і знищила польську армію під Лігницею, в дальшім рухові знищила потужну силу венгрів (100000), дійшла до Адріатичного моря і повернула назад після невдач з хорватами.