Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Модест воскресив Бартека і шантажує ним секретаря повітового комітету ППР Кароля Новака, бо йдеться про певний відсоток мандатів; мучить Модест цим воскреслим, ожилим Бартеком Магду, дружину секретаря побітового комітету, крає серце його матері облудною надією, бо йдеться про мандати для легальної опозиції.
Жах, ницість, мерзота. А вони цього Модеста випустили, — Смоляк випустив його. Навіщо Модест хоче йти до Блиска? Щоб привести Бартека. Таж Блиска немає на світі. Зате Бартек став йому гідною заміною. Чи не збирається Модест утекти? Дає слово офіцера, майора Війська Польського. Бартек остерігав перед Модестом. Тоді Кароль запідозрив, що брат робить це з заздрості. Модестові дали звання майора, а Бартек майора не дістав. «Це гадюка, будь обережний», — казав Бартек, а Кароль знизував плечима. В нього були інші турботи. Ще точилась війна, але вже треба було брати владу. Тоді Магда сказала: «Ти огинався, не йшов до лісу, торочив про якусь роботу, нібито теж дуже важливу, і все для того, щоб тепер — до влади. А він, хоч молодший за тебе, — на фронт, з іще не загоєною раною». Так сказала тоді Магда, Бартекова наречена. Так вона сказала і тоді по-своєму мала рацію, бо кохала Бартека, не його. Потім просила: «Візьміть мене», і знов-таки мала рацію, бо її батька вбили за те, що переховував Бартека; потім сказала: «Вийду за тебе», і теж мала рацію: хотіла полюбити його, може, Бартека хотіла в ньому любити, а може, його самого, про це ніхто ніколи не дізнається, вона й сама цього гаразд не знає, — не знала тоді й тепер не знає; і він не знав, чи любить її, в цих справах часом важко розібратись; і він не знав, чи любить її, коли пропонував руку й серце, знав тільки, що мати дуже зрадіє і буде вдячна йому. «Ну що ж, — сказала вона, він це добре пам’ятав, — ти до неї перший залицявся, ще перед Бартеком, буває ж так, що брат одружується з удовою брата, а вона ніби вдова». Кароль добре пам’ятав і ці материні слова, і своє залицяння пам’ятав, тоді вони ще не були в підпільній організації, ані він, ані Бартек; брат ревнував Магду, така вже була в нього вдача: любов — не на життя, а на смерть, боротьба — теж не на життя, а на смерть. «Ти — як вогонь», — казала мати Бартеку, і він відповідав: «А ви — як вода, як літня водичка».
Отож Кароль не знав тоді, чи любить Магду, але тепер без сумніву любив її, може, за те, що вона була віддана йому і єдина, крім Чеслава, не йняла віри Модестовим брехням; може, не йняла віри тому, що вони були для неї дуже страшні, може, уявляла собі повернення воскреслого Бартека і становище, в яке тоді потрапила б, може, боялася своєї невірності; та чи не однаково, зрештою, чому не вірила Модестовим брехням, через які навіть Петер часом втрачав самовпевненість і, здавалося, починав сумніватись; навіть Смоляк з Управління держбезпеки трошки вірив цим вигадкам, а то б не випустив Модеста; аж дивно, якими легковірними бувають люди.
Модестова провокація була сфабрикована так грубо, що й сліпий навпомацки міг би це розпізнати, а поручник Смоляк відпускає Модеста під слово честі офіцера.
Модест іде і, ясна річ, не вертається, ані з Бартеком, якого воскресив, ані сам; Смоляк уникає розмови про це, є, каже, важливіші справи, бандити лякають підпалами, скільки їх буде під час виборів, скільки ще людей загине… Смоляк уникає розмови, а в Кароля немає духу сказати йому, що Модест теж бандит, і тепер на одного ватажка паліїв було б менше, якби Смоляк виявив більшу пильність і далекоглядність; випустити такого птаха за місяць до виборів — це вже навіть не помилка, помилитись може кожен, але це гірше, ніж помилка, це порушення партійного обов’язку, що вимагає бути пильним і нещадним до ворога, особливо такого, який не гребує наклепом, шантажем, обпльовує полеглих; проте Кароль не сказав цього Смоляку і не скаже, не хоче нагадувати йому, дорікати; треба дбати про безпеку мітингів, зборів, охороняти різні об’єкти, а людей обмаль, вони перевтомлені, недосипляють, Кароль це дуже добре знає; знає й те, що коли він поїде на периферію, хлопці Смоляка — молокососи, як Чеслав, і трохи старші — будуть на своїх місцях, забезпечать порядок на кожних зборах, кожному заході, вдаватимуть, що нітрохи не втомились, хоч потім падатимуть з ніг і навстоячки спатимуть на морозі; справді, зараз не час докоряти, картати, виявляти недовір’я до Смоляка, який теж спить і їсть стоячи. За вікном зима, біліє сніг, і темрява не така густа, зелений прапор у вікні адвоката вгамувався, очі сльозяться, холод від ніг повзе все вище, Кароль не думає про це, він звик до холоду так само, як до своїх думок про Модеста; Бартек не вернеться, мертві не вертаються, це тільки бганки зеленого прапора скидаються на людське обличчя, дуже невиразне обличчя людини, що мусить мовчати, це обличчя Бартека, загиблого в глибокій ярузі і живого в Модестових брехнях; Модест — самозваний родич, гадюка, як казав Бартек, Модест — майор, що дав драла з армії і пристав до легальної опозиції, Модест — паскуда. Магдо, не бійся Модеста, не бійся Бартека, мертві не вертаються, йде боротьба не на життя, а на смерть, ворог не гребує ніякими засобами, ладен використати навіть мерців, Магдо, не треба боятись Бартека, але не слід і відбирати в мами надію…