Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Проте вона як і раніше мала насолоду від зустрічей. Якщо Лісбет десь і відчувала належність до колективу, так це в компанії «Перстів диявола», а також серед хлопців, що становили коло знайомих дівочої групи.
«Персти диявола» її б вислухали і навіть стали б їй допомагати. Але вони гадки не мали про те, що Лісбет Саландер за рішенням суду є юридично неповноцінною, а їй не хотілося, щоб вони теж почали дивитися на неї криво.
А значить, довелося зробити висновок, що і це не варіант.
В адресній книжці Лісбет не значилося нікого з колишніх однокласників. У неї не було практично ніякого кола знайомств, груп підтримки або контактів у сфері політики. То до кого ж їй було звертатися, щоб розповісти про свої проблеми з адвокатом Нільсом Б’юрманом?
Одна людина, мабуть-таки, була. Вона довго і ретельно зважувала можливість довіритися Драґану Арманському; зайти до нього і пояснити свою ситуацію. Він говорив, що коли їй буде потрібна допомога, вона повинна, не роздумуючи, звергатися до нього. Лісбет не сумнівалася, що він говорив це серйозно.
Арманський теж одного разу її лапав, але по-доброму, без злого наміру і не намагаючись її підкорити… Проте просити його про допомогу їй було незручно. Він був її начальником, і вона стане його боржником. Лісбет Саландер поміркувала про те, як змінилося б її життя, якби Арманський був її опікуном замість Б’юрмана. Раптом вона посміхнулася. Думка була зовсім не осоружною, правда, Арманський, мабуть, узявся б за доручення з такою відповідальністю, що задушив би її своїм піклуванням.
«Гм… а це, можливо, і варіант…» — невпевнено відзначила вона.
Хоча Лісбет чудово знала, для чого існує жіночий кризовий центр, їй ніколи і на думку не спадало звертатися туди самій. В її очах жіночі кризові центри призначалися для жертв, а до таких вона себе ніколи не зараховувала. Отже, залишалося зробити те, чого їй раніше робити не доводилося, — взяти рішення в свої руки і розібратися зі своїми проблемами самій.
І це точно був варіант.
Адвокатові Нільсу Б’юрману це нічого доброго не віщувало.
Розділ 13
Останнього тижня лютого Лісбет Саландер сама собі дала першочергове особливе завдання: адвокат Нільс Б’юрман, 1950 року народження. Вона працювала приблизно по шістнадцять годин на добу, вивчаючи особисті обставини ретельніше, ніж будь-коли. Вона задіяла всі доступні архіви та офіційні документи, дослідила все його найближче оточення, ознайомилася з його фінансовим становищем і детально вивчила кар’єру й конкретні справи.
Результат виявився убивчим.
Він був юристом, членом Колегії адвокатів і автором напрочуд багатослівної і надзвичайно нудної дисертації з торгового права. Він мав бездоганну репутацію. Адвокат Б’юрман жодного разу не проколовся. Один-єдиний раз на нього заявляли до Колегії адвокатів — десять років тому його звинувачували в посередництві під час нелегальної купівлі квартири, але йому вдалося довести свою невинність, і справу було закрито. З фінансовим становищем усе було гаразд; адвокат Б’юрман був людина грошовита, його статок обчислювався щонайменше десятьма мільйонами. Податків він вносив більше, ніж треба було, був членом «Ґрінпісу» і «Міжнародної амністії», а також жертвував гроші до Фонду допомоги хворим на серцеві і легеневі захворювання. У ЗМІ він фігурував рідко, але кілька разів підписував офіційні відозви на підтримку політичних в’язнів країн третього світу. Він жив у п’ятикімнатній квартирі на Уппландсґатан, неподалік від площі Уденплан, і був секретарем свого житлового кооперативу. Був розлучений і бездітний.
Лісбет Саландер приділила пильну увагу його колишній дружині Єлені. Та була родом з Польщі, але все життя прожила в Швеції. Працювала в реабілітаційному центрі і, схоже, вдало повторно вийшла заміж за Б’юрманового колегу. Зачепитися нема за що. Шлюб з Б’юрманом тривав чотирнадцять років, і розлучення пройшло безконфліктно.
Адвокат Б’юрман регулярно працював з молоддю, що мала проблеми з правосуддям. До того як стати опікуном Лісбет Саландер, він був наставником чотирьох молодих людей. У всіх цих випадках йшлося про малоліток, і після досягнення ними повноліття рішення суду звільняло його від цієї ролі. Один з його колишніх підопічних як і раніше користувався послугами Б’юрмана як адвоката, так що і тут, схоже, ніякі конфлікти не проглядалися. Якщо використання підзахисних і стало для Б’юрмана звичкою, то він це добре приховував, і скільки Лісбет не копала, їй так і не вдалося виявити ніяких ознак чого-небудь протизаконного. Всі четверо щасливо влаштували своє життя, мали бойфрендів чи, відповідно, ґьорл-френдів, роботу, житло і кредитні картки.