Мати все
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0917-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мати все». Краткое содержание книги:
Історія професорської доньки у якої було все: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, вдосталь грошей — ідеальне життя. Але як всі прекрасно знають — «багаті теж плачуть». Підступ і брехня — ось на чому «авторитарна» мати побудувала родинну ідилію.
Все життя Іветта присвятила хворому синові Платону. Старша дочка Ліда змушена, як і мати, доглядати за братом, жертвуючи всім. А мати вирішила купити сину живу ляльку, яка б задовольняла природні потреби юнака. Так у родині з`явилася Рая, і… Світло однієї любові розігнало морок іншої.
Саме тепер Ліда дізналася, що Платон і сільське дівча не єдині маріонетки в руках Іветти!
Замовкла. Подивилася на доньку.
— Час вибирати, Лідочко. Ми чи він.
«Ви! Ви!» — прокричала б. Та — ні. Ні! Кричати не можна. Узяла себе в руки, спокійно кивнула:
— Ви. Я ніколи не покину вас із Платоном, мамо.
Учепилася в крісло, аж нігті побіліли, очі з орбіт, ніби за мить голову відрубають.
— Я аналізую… Аналізую… — заговорила так старанно-спокійно, що і мед так не ллється. — Для нас усіх краще, щоб я зараз., не розлучалася. Розлучення… такий стрес. Я нервуватиму… Я точно нервуватиму і плакатиму… Бо я кохаю його. Люблю і нічого не можу з цим удіяти, мамо. Можливо, ти маєш рацію, і Стас — зовсім не та людина, яка мені потрібна, але я нічого не можу з собою вдіяти. Люблю. І він мене любить. Краще не розлучатися. Навіщо? Ти… забудь про Стаса. Забудь, матусю. Викресли його зі своєї свідомості, і я ніколи не нагадаю. Він ніколи не з'явиться тут, ніколи не потурбує Платона… А з часом… З часом я, певно, прозрію, бо ти завжди кажеш правильно, мамо, і розлюблю його… Обов'язково розлюблю і тоді… Тоді я неодмінно розлучусь, але вже не плакатиму і не переживатиму, не потривожу Платона, і ти… Ти побачиш, що так… краще…
Ліда замовкла, серце кричить: «Повір!»
— Ти рухаєшся шляхом надзавдань, Лідочко, — сказала Іветта Андріївна.
— Я зможу, — відповіла справді спокійно, бо уже вірила — зможе. А куди дітися?! Іншого шляху просто не було. За рік життя зі Стасом Ліда вже навчилася приховувати всі емоції, пов'язані з матір'ю і братом. Зробити те саме для Іветти не складніше.
Е-ех… Наївна. Вовчий хвіст в ополонці.
За три роки після одруження ні Стас, ні Іветта так і не забули одне про одного. То стикалися просто посеред вулиці, то чули неприємний голос відвертого ворога у телефонній трубці, то списували одне на одного будь-які негаразди, що траплялися з Лідою. Та й сама Ліда — наче дровиняка в оці: причина їхнього знайомства і нелюбові, як її не уколоти!
Вона не зважала. Вона знову і знову відчайдушно перекроювала власне життя, тільки б зберегти двох дорогих, потрібних як повітря, невблаганних людей, хоч точно знала: справа ця безнадійна, бо причина взаємної нелюбові Іветти і Стаса — Платон — була тотемною і недоторканною.
Платон… Якби не було Платона! Тоді б мама і Стас… Ліда лякалася власних думок, та вони примушували усвідомити ще один незаперечний факт: Стас і мама не єдині, заради кого вона ладна зі шкури пнутися. Ще є Платон, і коли їй вже розриватися, то не навпіл. На три шматки. Якби не було Платона…
Та Платон був. І щоб навідуватися до брата щоранку, коли Стас працює, Ліда покинула роботу в районній поліклініці й пішла працювати у приватну клініку — тут і навантаження менше, і графік прийомів зручніший. Іветта проковтнула новину без коментарів, але всміхнулася вдячно, бо тепер Ліда значно частіше спілкувалася з братом. Стас взагалі подумав, що це перемога над ненависною тещею, а Ліда…
Ліда раптом усвідомила, що затишний кабінет у приватній клініці — єдине місце, де вона має повне право не думати про маму, Платона і Стаса. І чомусь не засмутилася. І здивувалася тому, що не засмутилася. І пояснила собі це тим, що завжди любила свою професію. «Звичайно, цей шлях не можна вважати традиційним для Вербицьких, — розмірковувала. — Але тут по всьому більше перспектив для розвитку і набуття досвіду. Сучасне обладнання, колеги-професіонали. І Зоряна… Як добре, що тепер я знаю Зоряну…»
Зоряна Шошак, витончена західнячка з дипломом Львівського медуніверситету, вже третій рік із завзяттям практикувалася в столичній клініці, після прийому пацієнтів іноді варила для колег неперевершену каву, зверталася до Ліди виключно «пані Лідо» і на «ви», хоч була на два роки старша за Вербицьку, ніби раз і назавжди визначила межу, за яку — ні словом, ні вчинком. Та саме до неї професорська донька відчувала неймовірну душевну прихильність, і хоч як намагалася пояснити собі незрозумілу потребу перекинутися із Зоряною словом, пояснень не було. Хіба що так: нова тема, яку вільно і безпечно можна було обговорювати і з мамою, і зі Стасом. Зоряна… Ліда розповідала їм про Зоряну і дивувалася, як однаково скептично і мама, і Стас сприймають її розповіді. «Господи, до чого ж вони схожі, — вражалася. — За що ж так ненавидіти собі подібне? Що їх зупинить?»