Мати все
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0917-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мати все». Краткое содержание книги:
Історія професорської доньки у якої було все: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, вдосталь грошей — ідеальне життя. Але як всі прекрасно знають — «багаті теж плачуть». Підступ і брехня — ось на чому «авторитарна» мати побудувала родинну ідилію.
Все життя Іветта присвятила хворому синові Платону. Старша дочка Ліда змушена, як і мати, доглядати за братом, жертвуючи всім. А мати вирішила купити сину живу ляльку, яка б задовольняла природні потреби юнака. Так у родині з`явилася Рая, і… Світло однієї любові розігнало морок іншої.
Саме тепер Ліда дізналася, що Платон і сільське дівча не єдині маріонетки в руках Іветти!
— Нормальна позиція, — повторив. — Мабуть, усі батьки, що мають одну дитину, вирізняються жертовністю. Аби потім не дорікали.
Ліда почервоніла. Дрібно закліпала, наче в око влетіла мала комаха.
— Я не єдина дитина, — сказала. — У мене є брат.
Стас не повірив. Жартує? За три місяці хронічних зустрічей, за цей місяць до весілля — і ні слова. І… де він є? Чому Стас досі не зустрівся з ним? Ліда про всіх розповідала-захлиналася — дідів-прадідів згадала, а про брата… Не лікар? Сантехнік? Мандрівник-вільне серце? Порожнє, неродюче гілля на славетній генеалогічній деревині?
— Судячи з віку Іветти Андріївни, брат старший за тебе і живе десь далеко, — висунув найвірогіднішу з версій.
Ліда напружилася, винувато всміхнулася.
— Мама тобі все розкаже… Потім…
…Мама? Геніально!…Потім? Ну просто збиває з ніг! Стас відчув: думки розпливаються і вже не тримаються купи. Знітився. От, от! Те ж саме сталося під час несподіваної розмови з Іветтою за десять хвилин до фаршированої щуки. Майбутня теща говорила холодно і переконливо, Стасові думки поховалися по узбіччях, ніби вивчали нові правила, за якими далі жити. І це… назавжди?
Дезінфікатор смикнув головою — скинув марево. Напружився — та ні, йому тещині забави по цимбалах, погралися й досить!
— Ти розкажи, Лідо, — сказав надто жорстко, як для нареченого. — І зараз же…
Вона ще більш винувато усміхнулася, обхопила Стасову руку. Притулилася до неї гаряче, всім тілом — лице в плече, груди в лікоть…
Стас відчув під своєю долонею пружний Лідин живіт. Дихає. Просить… Так! Не жадає чи вимагає — просить… Так відчайдушно, що хочеться ухопити її за волосся, смикнути щосили, щоб аж зойкнула, повалити і…
Стас рвучко занурив руку в густе Лідине волосся… Навіщо собі брехати — найбільше його збуджувала і дивувала незрозуміла Лідина покірливість, така нелогічна і протиприродна для освіченої, багатої, красивої… Як пояснити? Чому? Дезінфікатор розсудив просто — у ньому справа! Це він — харизматичний, сексуальний і неперевершений володар хлорки і жіночих сердець! У нього і до Ліди тих баб було — як мікрофлори у ШКТ.
…Ухопити, щоб аж закричала! І знає ж, певно, лукава, знає, що коли вона отак притуляється… Як божевільна жебрачка! Як полонянка! Як тваринка… Він відчуває себе Богом і хоче її до оскаженіння.
Отямився. Відсторонив рукою Ліду обережно.
— Ні, — повторив. — Ти розкажи. І зараз же…
Розмови тоді так і не вийшло. Із двадцяти безладних слів Стас узнав небагато: брата звати Платон, на дев'ять років молодший за Ліду. Їй двадцять три, а йому лише чотирнадцять. Геній. Без шкіри… Все!
— Мама дуже наполягала, щоби ти дізнався про Платона від неї…
Мама? Знову мама?! А вона, часом, свічку над їхнім ліжком тримати не збирається? Якщо перша скрипка в її руках, то краще вчасно порвати струни. Від тиші не оглухнуть, краще одне одного розчують.
Стас обійняв Ліду і виклав їй свою точку зору на роль мами в їхньому майбутньому сімейному житті.
— Я чи вона! — резюмував, намагаючись не культивувати в душі перші паростки ненависті до майбутньої тещі. — Ти! Тільки ти, Стасе! — усміхнулася. — Дарма ти так остерігаєшся мами. Вона подарувала нам квартиру, ми житимемо окремо. А Платон… Можливо, цього року ти взагалі не побачиш Платона… Мама вважає, треба дуже делікатно і дозовано підходити до появи нових облич у свідомості брата… І до зникнення звичних. Тож я… я іноді провідуватиму Платона. Добре?