Оленіада
- Автор: Роздобудько Ирен Витальевна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6821-7
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Оленіада». Краткое содержание книги:
Як зазначає сама авторка, «Оленіада» писалася «трьома заходами».
Перші пару розділів написано ще в 2002-му, але книжку закінчено не було, адже настав 2004 рік. І вигадана країна «Лапландія», про яку в ній йдеться, в один день перетворилася на велику країну. З великим майбутнім. З людьми, котрі за мить розпрямилися і пішли вперед... Йшли, йшли, йшли... Озирнулися і здивувалися: ті, хто послав їх уперед, — з тими, хто тягнув назад. Довелося вийняти з шухляди недописане і дописати — в 2006 році. І назвати те все «комедією абсурду». Так закінчилась перша частина «Оленіади».
До другої Роздобудько приступила в січні 2013 року і написала її у вкрай короткий строк — останню крапку було поставлено в лютому того ж таки 2013-го. Авторка виходила з тієї давньої істини, що коли закінчуються гнів і сльози — останньою зброєю стає... сміх. І останнім сміється той, кому немає чого втрачати. І сміючись — перемагає.
Може здатися неймовірним, але ще рік тому Роздобудько передбачила події, що відбуваються сьогодні. Так що «Оленіада» виявилася книгою пророчою.
— Шановна ведуча, — говорив приємний баритон, — я є величезним прихильником вашої передачі! У вас чудовий голос, чи не могли б ми зустрітися завтра о сьомій в...
— Дорога радіопередача! Я телефоную з Яготина; і у мене питання до гостя студії: як він ставиться до того, що яйця в магазині подорожчали на 22 копійки, а цукор — на цілу гривню?
— Митро Митрович, — відповідав на попередній дзвінок лагідний жіночий голос, — я як членкиня гурту «Східні дримбарі» хочу категорично заперечити: в нашому магазині ціна на яйця стабільна.
— О, це ви, Марто Петрівно! — радів дозвонювач. — Марто Петрівно, як ваша нога? Не болить? Допомогла уринотерапія?..
— Шановні радіослухачі, — укотре намагалася вгамувати активність громадян Ніна Ворон, — наша сьогоднішня розмова присвячена актуальній проблемі, яку я б окреслила так: чи варто каструвати наші історичні надбання?! Сподіваюсь, наступний дзвінок...
Наступний дзвінок удерся в ефір обуреним ревом:
— Шановний пане президенте, що ж ми за народ такий...
— Цей дзвінок, певно, не до нас, — перебила радіоведуча. — Нагадую: сьогодні в студії дослідник трипільскої культури, почесний член Академії наук... О! У нас ще один дзвінок.. Прошу, ви в ефірі!
— Каструвати треба всіх... — заскрипів на всю країну незадоволений голос чергового слухача. — Каструвати, пекти на пательнях, зодягати в іспанський чобіток, заганяти голки під нігті, періщити в хвіст і в ...
— Любі слухачі, — увірвала перелік тортур Ніна, намагаючись зберігати привітну інтонацію, — я прошу вас бути толерантними! А моє питання до шановного гостя таке...
Але раптом зачувся досить гучний кашель Академіка, і Ніна Ворон, як справжній професіонал, одразу виправили ситуацію:
— Поки наш гість готується приймати запитання, послухаємо музику!
В ефірі залунала пісня Степана Алаверди:
Пісня була задовга, та й передача добігала кінця. Ройтберг непомітно для дружини перехилив дві чарки коньяку, ховаючись за оксамитовою портьєрою, де в кутку на підвіконні давно зберігалася закуска у вигляді добряче обкусаного шматка сиру-брі, і перейшов до зали, де на повну гучність працювало інше джерело найправдивішої інформації. Поклацав пультом.
Ага... «Парламентські новини»... Камера показувала сесійну залу без жодного коментарю. До неї урочисто входила група жінок-депутатів, тримаючи за краї величезне вовняне полотно. Пройшовши повз інші стільці, вони зупинилися поруч із трикутною трибуною, котру нещодавно покинула фракція «Захист довкілля», і... змахнули покривалом. З нього полетіла вовна. Депутати позатуляли носи. По залі залунали гучні «апчхі». Жінки під команду Меланії Вітерміняйло «Раз-два... Разом!» накрили порожні місця цією ковдрою. На екрані виникла фігура парламентського журналіста.
Біля нього стояла притрушена вовною, але задоволена пані Вітерміняйло.
Журналіст, безсоромно позираючи за виріз її декольте, попросив прокоментувати те, що відбулося.
— Ми, свідомі люди України, категорично закликаємо інших бути такими ж свідомими патріотами рідної батьківщини! Ніколи! Я повторюю: ніколи не гризти лапландській тварюці українську калину!!! Тому сьогодні всю ніч патріоти антикорупційної фракції та їхні вірні посестри плели цю символічну ковдру з вовни власних оленів, аби вкрити ганьбою порожні місця тих, хто продовжує хибну політику з насаджування цього неприродного засобу пересування на теренах нашої рідної багатостраждальної батьківщини!!! Кас-тру-ва-ти! Кас-тру-ва-ти!!! — почала скандувати вона прямо в мікрофон, і оператор поспішив вимкнути камеру.
Наступне ввімкнення. Біля камери стояв президент, мікрофон в руках телеведучого явно тремтів.
— Пане президенте... — не встиг вимовити він, як постать гаранта конституції вмить обросла мікрофонами конкуруючих телеканалів і питання потонуло в тисячі інших питань.
— Шановні друзі, — почав говорити він. — Любі мої. Мої маленькі вірні друзі. Славний народе України... Дорогі співвітчизники! Брати і сестри... Колеги... Рідні! Безцінні...