Оленіада
- Автор: Роздобудько Ирен Витальевна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6821-7
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Оленіада». Краткое содержание книги:
Як зазначає сама авторка, «Оленіада» писалася «трьома заходами».
Перші пару розділів написано ще в 2002-му, але книжку закінчено не було, адже настав 2004 рік. І вигадана країна «Лапландія», про яку в ній йдеться, в один день перетворилася на велику країну. З великим майбутнім. З людьми, котрі за мить розпрямилися і пішли вперед... Йшли, йшли, йшли... Озирнулися і здивувалися: ті, хто послав їх уперед, — з тими, хто тягнув назад. Довелося вийняти з шухляди недописане і дописати — в 2006 році. І назвати те все «комедією абсурду». Так закінчилась перша частина «Оленіади».
До другої Роздобудько приступила в січні 2013 року і написала її у вкрай короткий строк — останню крапку було поставлено в лютому того ж таки 2013-го. Авторка виходила з тієї давньої істини, що коли закінчуються гнів і сльози — останньою зброєю стає... сміх. І останнім сміється той, кому немає чого втрачати. І сміючись — перемагає.
Може здатися неймовірним, але ще рік тому Роздобудько передбачила події, що відбуваються сьогодні. Так що «Оленіада» виявилася книгою пророчою.
Вагалися і власники таксо-оленів: такса підвищується, але кількість транспорту зменшиться, що означає безробіття і перехід водіїв-цоцобешників до категорії «низів».
Громадські жіночі організації — «Жінки-матері за свободу розмноження», «Оленева мати», «Природне запліднення» — виступали категорично проти знущання над тваринами.
Феміністичні організації — «Незалежна членкиня», «Стать і потяг!» та «Роги вгору!» — діяли радикально, закликаючи приєднати до тотальної кастрації і деякі верстви населення. Список до програми докладався. У ньому, крім політиків на наркоторговців, чомусь фігурували слюсарі, гінекологи та зубні техніки.
Генетики беззастережно підтримували можновладців, хитро і підступно посміхаючись у марлеві маски.
Молодь намертво стояла в опозиції.
Ройтберг витер піт із чола. Вимив руки після гортання преси і втупився в свою глянсову верстку. Вона явно вже не відповідала вимогам останніх подій. Пробіг очима заголовки: «Приплід рахують восени», «Олениха шоу-зірки Патрісії Поваляй народила оленятко. Фоторепортаж із місця події», «Олень, олень, де ти був?» — і все в такому ж ліричному дусі.
Поки що дебати не виходили поза межі друкованих органів, але Ройтберг шкірою відчував, що конфлікт назріває. До того ж він ніяк не міг забути халепу з любим Семом. Він був уже кастрованим на один розкішний ріг, і голова улюбленця весь час хилилася вбік. Сьогодні Ройтберг залишив його в стайні, а ввечері збирався виправити ситуацію відпилюванням другого рогу, адже бідаха Сем міг задихнутися під тягарем одного величезного рогу. До речі, треба позичити інструменти в рукастого Василенка. І поки він про це не забув, швидко набрав номер мобілки підлеглого.
— Слухай-но, — гукнув у слухавку без усякого привітання, — увечері закинеш мені пилку. Зможеш? Годині о дев’ятій! О’кей?
На тому кінці бездротового зв’язку запанувала тиша.
— Гей, ти там? — гукнув Ройтберг.
— Пилку? Тобі? Навіщо?
— Буду ліквідувати ріг у свого красеня, бо задихнеться, перетисне горлянку під вагою власної голови. Якась наволоч спаскудила тварину. Знав би хто — вбив би на місці. А ти чого перелякався? — після паузи підозріло промовив Ройтберг.
— Я? Ні! Я — нічого... Принесу.
— О’кей! — кинув слухавку Ройтберг. І знову схилився над версткою. Що робити? Кого підтримати? Про що писати?
Треба ретельно відстежити всі новини, а вихід чергового номера пригальмувати хоча б на тиждень...
Після прийняття цього мудрого рішення Ройтберг, не посвячуючи співробітників у свої міркування та плани, оголосив «короткий день» і вийшов на вулицю. Полоззя саней самі помчали його до будинку коханки. Час був, а настрій... Настрій підніметься...
Але він не піднявся! Більше того, дурна баба, ледь прочинивши двері, засмикнуті на ланцюжок, ні сіло ні впало вихлюпнула на його нову дублянку полумисок з чимось гарячим. Розгублений і мокрий, він сів у санчата і попрямував додому.
— Де ти був? — суворо запитала дружина.
— Їздив! — невизначено буркнув Валентин Самсонович.
— А чого ти весь мокрий і смердиш? — підозріло обнюхала дублянку дружина.
Справді, дублянка Ройтберга смерділа вчорашнім курячим бульйоном. «От клята баба!» — подумки вилаявся Ройтберг, маючи на увазі обох.
— В їдальні облився, — сказав він і одразу ж увімкнув два джерела інформації: радіо і телевізор. — Щось таке робиться в світі... Нічого не розумію... Катастрофа якась.
По радіо, як завжди в цей час на каналі «Культура», тривав «прямий ефір» Ніни Ворон. Журналістка ледь встигала промовити дві-три фрази, як на неї сипався шквал дзвінків. Тема була актуальна: «Олені у трипільській культурі». Гість студії, дослідник прадавніх вірувань, наполягав на тому, що ці горді тварини вперше зародилися саме тут, а вже потім тисячоліттями мігрували на Північ. Він наводив приклади наскельних зображень та малюнків на прадавньому кухонному начинні — кам’яних ножах, кухлях та карафах. На них олені зображувалися як свійські тварини, котрі не тільки охороняли помешкання язичників, але й використовувалися для верхової їзди, як поводирі для сліпих, як вихователі дітей і навіть запліднювачі жінок. Як доказ він наводив давні фрески, на яких було зображено любовні сцени між людьми й тваринами.
— На деяких давніх малюнках можна побачити людинооленя і зробити висновок, що міфічні істоти, яких у Греції називали кентаврами, — насправді виникли саме тут... — говорив гість студії.
— Вибачте — у нас новий дзвінок! — час від часу перебивала його Ніна Ворон, — і тоді студія наповнювалася істеричними криками збитих з пантелику пенсіонерів, котрі в цей час завжди слухали радіо: