Оленіада
- Автор: Роздобудько Ирен Витальевна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6821-7
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Оленіада». Краткое содержание книги:
Як зазначає сама авторка, «Оленіада» писалася «трьома заходами».
Перші пару розділів написано ще в 2002-му, але книжку закінчено не було, адже настав 2004 рік. І вигадана країна «Лапландія», про яку в ній йдеться, в один день перетворилася на велику країну. З великим майбутнім. З людьми, котрі за мить розпрямилися і пішли вперед... Йшли, йшли, йшли... Озирнулися і здивувалися: ті, хто послав їх уперед, — з тими, хто тягнув назад. Довелося вийняти з шухляди недописане і дописати — в 2006 році. І назвати те все «комедією абсурду». Так закінчилась перша частина «Оленіади».
До другої Роздобудько приступила в січні 2013 року і написала її у вкрай короткий строк — останню крапку було поставлено в лютому того ж таки 2013-го. Авторка виходила з тієї давньої істини, що коли закінчуються гнів і сльози — останньою зброєю стає... сміх. І останнім сміється той, кому немає чого втрачати. І сміючись — перемагає.
Може здатися неймовірним, але ще рік тому Роздобудько передбачила події, що відбуваються сьогодні. Так що «Оленіада» виявилася книгою пророчою.
Зі стайні долинали солодкоспокусливі звуки: звільнений від тягаря Сем узявся до діла.
«Нічо, нічо... — подумав Василенко. — Погуляй наостанку!»
Він остаточно визначився: «низи» вже категорично не могли жити по-старому!
Зранку Зоя засіла за телефон. Розгорнула папірець, що дав їй Василенко, з номером автовідповідача приймальні мера й текстом, котрий треба сказати в слухавку, і почала накручувати диск.
— Алло, алло?! Приймальня? Я б хотіла записатися на громадський телевізійний прийом до пана мера.
На автовідповідач вона надиктувала своє ім’я, прізвище, сімейний стан, професію, адресу та контактний телефон. Після довгого гудка почула живий і навіть, як їй здалося, сексуальний баритон:
— Перукарка — це добре. Ви проста перукарка?
— Тобто? — не зрозуміла Зоя.
— Ну, мається на увазі, ви ж не чиясь особиста перукарка — якого-небудь відомого політика чи шоу-зірки? Ви ж не маєте міжнародного диплому чи власного салону в центрі міста? Нам потрібні тільки пересічні громадяни... Не викладаєте в інституті імені Потопельского перукарське мистецтво?
— А це можливо? — з надією пискнула Зоя.
— Це — ваше запитання до мера?! — розсердилася слухавка і вже збиралася залунати короткими гудками.
— Ні! Ні! Хай Бог милує, — швидко сказала Зоя і зазирнула в папірець, написаний Василенком. — Я проста перукарка зі спальної околиці. Одиначка...
— Мати-одиначка? — задоволено наголосив баритон.
— Хай Бог милує, — знову повторила Зоя. — Просто самотня беззахисна жінка. Вже другий рік живу без гарячої води. У всіх вода є, а в мене — нема-а-а-а.
— М-угу... Хороша проблема, — сказав баритон. — Якраз наступного четверга тема зустрічі пана мера присвячена сантехніці. Можете приходити. Я вас записав. На вході вам дадуть перепустку, ім’я вже буде занесено до комп’ютера. Зауваження для учасників шоу... тобто, вибачте, зустрічі таке: в приміщення мерії забороняється проносити гострі предмети, великі валізи, вогнепальну зброю, отруту. Забороняється приходити в коротких спідницях, перуках, із нігтями, довшими за два міліметри, із декольте нижче п’ятьох сантиметрів від рівня ключиць. Білий верх — чорний низ. Усе зрозуміло, жіночко? І — ніяких провокацій. З’явитися треба за півгодини до початку трансляції, щоб провести репетицію.
Зоя подякувала і поклала слухавку. Її взяли сумніви щодо проникнення в мафіозні структури в такий спосіб. Щось у плані Василенка було не так.
Як вона перед камерою буде пропонувати ріг? Кому? Таким самим, як вона?
Але нічого вже не поробиш, треба робити хоч якісь кроки.
Зоя навалила на розпиляні роги різного ганчір’я і почала збиратися на роботу. Навіть телевізор, як це робила завжди, не увімкнула...
... І це була помилка. Адже події стрімко розгорталися. Це було видно по червоних очах Яна Євського, Грети Безпулик, Елочки Лазар та інших працівників різних інформаційних програм. Тільки встигай клацати пультом!
Що й робив розгублений Валентин Самсонович Ройтберг та інші свідомі громадяни, стурбовані кастраційною кризою в парламенті.
— Партія «Кошлатий друг» у повному складі сьогодні прийшла до місця праці ПІШКИ! — повідомляв Ян Євський; і на екрані виник сюжет: голова партії — високий молодик з довгим волоссям, стягнутим на потилиці, — гордо, наче Мойсей, вів крізь снігові замети купу людей у дублянках та валянках. За ним дріботів репортер.
— Ми категорично проти знущання над тваринами! — важко дихаючи говорив голова партії «Кошлатих», долаючи нерозчищені гори снігу. — На знак протесту віднині ми ходитимемо пішки! Якщо наша позиція буде зігнорована, кожен з нас — головним чином, здорові чоловіки і дівчата віком до 35 років — зобов’язалися носити молодого оленя вагою до 65 кілограмів на власних плечах! Ми за екологію і рівні права між людьми і тваринами! Закликаємо всіх свідомих громадян приєднатися до безпрецедентної акції «Любиш кататись — люби і оленя носить!».
На іншому каналі лагідним голосом викладала свої новини Елочка Лазар:
— На тлі розколу суспільства, котрий набуває все більших масштабів, нарешті виокремилися партії-лідери, котрі очолили два непримиренних рухи. Це партія «Наше — Краще!», котра вже сьогодні вночі склала антикастраційну програму, яка підтримує розвиток вітчизняного оленярства та вступ до міжнародної співдружності «Європейський Олень — Суспільство Без Загроз» — ЄОСБЗ, та партію «Гегемонів» — запеклу супротивницю об’єднання із західними супердержавами. Ситуація в країні набуває загрозливих та небезпечних форм протистояння. Слідкуйте за випуском новин на нашому каналі!