Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
Діти подякували, і сторож пішов.
— Ну, а тепер, — сказав Пітер, — гайда назад і мерщій по продукти.
Але Майкл потяг його за рукав.
— Зажди, — прошепотів він. — Зажди хвилинку.
Як тільки сторож зник у ризниці, Майкла мов прорвало, і він збуджено зашепотів:
— Невже ти не розумієш?
— Що не розумію, Майкле?
— Таж «усе можна знайти в Біблії — всі багатства, які їм потрібні», — сказав Майкл, передражнюючи голос старого.
— Що ти маєш на увазі? — спитала Керол.
— Невже ви не розумієте? — гарячкував Майкл. — Повторіть ці слова у думці «усе можна знайти в Біблії — всі багатства, які їм потрібні». Багатства, скарби!
— Ай справді, це можливо, — нерішуче мовив Пітер. — Ти вважаєш, Ян лишив у Біблії листа?
— Побачимо.
Майкл схопив з полиці книгу й зашелестів сторінками. Та на нього чекало розчарування, бо в Біблії нічого не було.
— Ану, давай ще раз! — запропонувала Керол. — Мені здається, я щось помітила. Майкле, дай мені, будь ласка, я пошукаю.
Вона взяла книгу і десь від середини почала хутко гортати сторінки.
— Ось! — скрикнула вона, раптом зупинившись, і подала книгу, розкриту на чистому аркуші, що відділяв Старий завіт від Нового. — Гляньте!
Тим же таки чудернацьким дитячим почерком на аркуші було написано кілька рядків.
— Хутчій! — вигукнула Джіл. — Що там сказано?
— Дай-но я гляну! — мовив Пітер.
— І я, — додав Майкл.
— Тут нічого не сказано, — розчаровано додала Керол. — Тобто, тут тільки якісь цифри та літери.
— Це код! — Від нетерплячки Майкл знову почав переступати з ноги на ногу.
— Ш-ш! А може, й ні! — застеріг Пітер.
— Ні, код! — не відступався Майкл. — Це код, я певен.
Справді, написано було щось дивовижне. Ось що вони прочитали:
С18. — 28. — 15.
С2. — 15. — 5.
С19. — 126. — 4.
Н3. — 4. — 13.
Н5. — 8. — 31.
КтКр.
Н5. — 27. — 39.
С12. — 6. — 6.
Кр3.
С18. — 41. — 1.
— Якщо й справді де код, — зауважив Пітер, — то я, вважаю, що «С» тут означає літеру «Е». Вона ж бо найчастіше трапляється в англійській мові.
— Зовсім ні, — заперечила Керол, все ще тримаючи книжку в руках. — Тут найчастіше трапляється одиниця. А літерою «С» завжди починається ряд цифр — С18, С2, С19 і так далі.
— Єдине, що нам зараз треба зробити, — це переписати, — розсудливо мовила Джіл. — У кого є олівець?
— У мене, — сказав Пітер, виймаючи з кишені олівець і блокнот. — Я перепишу.
І він почав копіювати літери і цифри, а Керол вголос читала написане й звіряла з оригіналом.
— Мабуть, це все-таки по-голландському, — запевнив Пітер. — Запис нам нічим не допоможе.
— Але ж ми можемо дістати словник, — заявила Джіл.
— Що? Тут, у Абінгдоні?
— Можливо, в Оксфорді.
— Гаразд. Якщо нам треба буде. — дістанемо. — Пітер сховав блокнот і повернувся до Майкла: — Молодець, Майкле! Якби не твій до всього цікавий ніс, ми б цього ніколи не знайшли.
— Я звернув увагу на Біблію лише тому, що її назву було написано не по-нашому, — пояснив Майкл. — Це мене вразило, здалося смішним.
Розділ другий
ТАЄМНИЧИЙ РИБАЛКА
Крамниці на якийсь час забуто — не до них. Усі четверо, повернувшись на катер, лягли на палубі й почали сушити голови над тим таємничим записом. Вони дряпали щось на клаптиках паперу, випробовуючи всі відомі їм способи розшифровки кодів, але так нічого й не розгадали.
— Я здаюся, — заявив Пітер. — Мабуть, це під силу тільки спеціалістові.
— Віднесімо в поліцію, — запропонувала Керол.
Майкл жахнувся.
— І пропав тоді весь інтерес! — вигукнув він. — Подумайте лишень, як тато зрадіє, якщо ми… ми розгадаємо код самі. Таж ми морочилися якихось дві години, не більше.
— Я все ще не певен, що це взагалі код, — мовив Пітер. — А якщо й код, то зашифровані можуть бути не слова, а посилання на карту чи щось подібне. Я бачу, що нам самим не розібратися. По-моєму, Керол має слушність: віднесімо в поліцію. Шкоди від того не буде.
— Не треба, Пітере, — благала Джіл. — Я згодна з Майклом. Це буде чудово, якщо ми самі розгадаємо запис. А потім, якщо хочеш, ми все розповімо в поліції.
— Що ж, хай буде так, — поступився Пітер. — Але я особисто складаю зброю — мушу це одверто визнати.
Раптом Майкл, який все ще метикував над своїм папірцем, переможно закричав: