Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— Куди це ти збираєшся? — поцікавилася Джіл.
— Думаю перебратися на той бік, — відповів Майкл. — Хотів би оглянути занедбаний канал отам на повороті, біля старого залізного мосту. — Він завжди скрізь совав свого носа, любив розвідувати, куди прямують бічні течії.
— Гляди ж там, не барися! — сказала сестра. Набравши повітря в легені, вона на мить завмерла на кормі, потім швидко випростала руки вперед і стрибнула у воду.
Майкл саме вмощувався в ялику, коли Джіл пірнула. Вода сплеснула в круговерті, і ялик загойдався на хвиля.
— Гей, обережніше! — обурено закричав Майкл. — Ти мало не потопила ялик.
Тільки він це сказав, як почувся ще один сплеск — то Керол пірнула слідом за Джіл. Цього разу стрибок був спокійніший, але Майкла оббризкало, і вода потекла йому за комір.
— Ой Керол! — скрикнув він. — Ти не могла б пірнути трохи далі?
Схопивши весла, він щосили почав гребти за течією і невдовзі добрався до повороту, де старий покинутий канал сполучався з річкою попід вузеньким мостом.
За кілька хвилин з машинного відділення вийшов Пітер і сів па палубі. Йому було не так-то й весело, бо тепер, коли вони лишилися самі, бути за старшого у їхній компанії не здавалося йому так втішно. З батьками все було значно простіше. Мати завжди подавала цікаві пропозиції, як провести вечір, а батько планував екскурсії та прогулянки у різні місця вздовж річки. Якщо Пітер тепер не робитиме так само, то канікули минуть нудно. Звісно, вони могли б дістатися до Бленгейма і провести там якийсь день, а в Оксфорді можна було б піти на крикетний матч. Але тут же вкралася невесела думка, що дівчатка не схочуть згаяти цілісінький день на крикет. Дівчата — народ непевний, коли йдеться про такі речі.
Пітер сидів, спершися ліктями на коліна і поклавши голову на руки. Він одчайдушно силкувався придумати принаймні хоч одну якусь цікаву екскурсію. Але натхнення не приходило до нього. «Зрештою, — подумав він, — може, воно й краще — не відходити далеко від катера, а купитися, гуляти поблизу».
Годинник на церкві пробив дев'яту, і на річці показалися Джіл і Керол. Дівчатка пливли від мосту. Пропливаючи повз катер, вони помітили Пітера і замахали йому руками.
— Біля берега мулко, Пітере, — крикнула Джіл. — Кинь нам линву з цього боку — ми видряпаємося прямо на катер.
Пітер підвівся, вибрав добрячий товстий кранець і спустив його за борт, прив'язавши линвою до стояка.
— Добре плавалося? — спитав він чемно.
— Чудово! — вигукнула Керол. — Вода тепла-теплісінька, але така густа каламуть, що під водою нічого не видно.
— Керол пірнала, як качка, — пояснила Джіл, забираючися на катер. — Вона дуже добре пірнає. Коли у нас щось упаде за борт, Керол легко зможе дістати.
— Добре! — мовив Пітер. — Сподіваюсь, у нас нічого це впаде, але якщо таке трапиться, ти станеш нам у пригоді, Керол.
— Пітере! Джіл! Керол! — Це Майкл кричить з того берега. — Не йдіть поки що по продукти! Нікуди не йдіть! Я знайшов щось надзвичайно цікаве!
— Що саме? — крикнула Керол.
— Зачекайте, побачите. Я зараз повернусь! — І Майкл зник за будиночками.
На той час, коли Майкл обережно виплив на ялику із старого каналу, дівчатка вже встигли обсохнути й одягтися.
— Цікаво, що він там знайшов? — дивувалася Керол стежачи, як Майкл швидко веслує проти течії до «Норця».
— О, це, мабуть, справді щось чудернацьке, хоч я й не думаю, щоб дуже цікаве, — сказала Джіл. — Він скрізь суне свого носа і завше знаходить то мушлю, то риболовні поплавки, або ще якийсь непотріб, що його викидають у воду.
Майкл підігнав ялик до самісінького катера, і всі побачили, що йому нічого показувати. Незважаючи на настійні розпитування;, він відмовився будь-що розповідати.
— Я зараз перевезу вас на той берег, тоді самі побачите, — сказав він. — Обіцяю, що не пошкодуєте.
Пітер не дуже вірив у це, але щоб не охолоджувати Майклів запал, погодився супроводжувати дівчат. Ялик був замалий для всієї компанії. Отож Майкл перевіз спочатку Пітера, а потім повернувся за дівчатками. І повів усіх поза будиночками притулку, по стежці між тисовими деревами, до старої церкви із сірого каменю. Майкл відчинив двері і тримав їх, пропускаючи всіх уперед.