Янові скарби

— Швидше, Керол, — підганяв Майкл, — Шукай книгу вісімнадцяту.

Всі чекали, ледве стримуючи нетерпіння, а Керол гортала сторінки: Книга буття, Вихід, Левит, Числа…

— Ну, швидше, швидше! — гарячкував Майкл.

— Тільки не пропусти котрусь з маленьких книг, — застеріг Пітер.

— А як же бути з книгами Самуїла і царями? — спитала Керол. — Самуїл перший і Самуїл другий — одна книга чи дві?

— Спробуємо взяти їх, як дві, — запропонував Майкл. — А якщо так не вийде — як одну.

— Тоді це Книга Йова, — заявила Керол нарешті. — Який розділ?

— Двадцять восьмий, — відповів Пітер.

— Вірш п'ятнадцятий, — додав Майкл. — Ну-бо швидше, швидше!

Керол перебігла очима сторінку.

— «Щирого золота дати за неї не можна, і не важиться срібло ціною за неї».

— Уррра! — Майкл аж затанцював від збудження, а Джіл заплескала в долоні.

— Спокійно! — втихомирив їх Пітер. — Таких висловів у Старому завіті хоч греблю гати!

— Гаразд, — сказала Джіл. — Тоді спробуємо наступний ряд чисел.

— Це легко, — погодився Майкл. — «С2.» має бути Вихід. Шукай-но, Керол. Розділ п'ятнадцятий, вірш п'ятий.

Керол швидко гортала назад сторінки.

— «Безодні їх позакривали, зійшли до глибин, як той камінь!» — прочитала вона.

Запала напружена тиша.

— Мені здається, — нарешті порушила її Керол, — що він загубив скарби в морі. Казав же ваш татко, що й таке могло статися.

— Так-то так, — мовив Майкл. — Тільки чого ж він примо не сказав про це? Навіщо тоді вся ця таємничість?

— Може, йому соромно було, — висловила гадку Джіл.

— Послухайте, — втрутився в розмову Пітер. — Це ж іще не всі вірші. Поки що не відомо, чи ми на правильному шляху. Я пропоную спуститися в каюту, сяк-так поснідати, і в той час як їстимемо, переглянемо далі Біблію за записом і випишемо вірші. Тоді ми зможемо дійти якогось висновку.

— Слушна думка, — погодилися всі.

Поки Керол і Джіл розставляли на таці тарілки і відкривали коробку з консервованим м'ясом, Пітер нарізав хліба, а Майкл приніс кілька подушок. Незабаром усі повсідалися і приготувалися знову взятися за розшифровку.

— Я читатиму вголос запис, — запропонував Майкл. — Керол шукатиме потрібні сторінки, а Джіл записуватиме відповіді.

— А я слухатиму, — зауважив Пітер. — Це мене цілком влаштовує.

І закипіла робота, хоча побіжно діти не забували підкріплятися — їли так, що аж за вухами лящало. За десять хвилин усі посилання на Старий і Новий Завіт було знайдено. Деякі з них виразно на щось натякали, але одне чи два збивали з пантелику. А два записи — КтКр та Кр3 — здавалося, зовсім не вкладаються у їхню схему розшифровки.

— Мабуть, вони стосуються отих… ну, як же воно зветься?.. — нерішуче почав Пітер.

— Що саме?

— Оте, що додається окремо до Біблії. Та ви знаєте… Я просто не можу пригадати назви. В. ньому йдеться про Товія й ангела.

— А-а, Апокрифи! — засміялася Керол.

— Еге ж, вони.

— На жаль, у мене їх немає, — сумовито мовила Керол.