Парадокс любові
- Автор: Брюкнер Паскаль
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-381-4
- Переводчик: Леонид Григорьевич Кононович
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Парадокс любові». Краткое содержание книги:
Це перше українське видання популярної студії французького письменника й філософа Паскаля Брюкнера. Переклав із французької Леонід Кононович, автор передмови — Анатолій Дністровий.
Тому свобода, на думку Брюкнера, це не розпуста і не патологія, а підвищена відповідальність, — не полегшення, а важка ноша. Однак спотворення свободи відбувається в процесі її трансформації з внутрішнього стану в зовнішні маркери — соціальні та навіть ідеологічні. Саме це, на думку письменника, й породжує низку парадоксів, коли первинна свобода обростає, мов днище корабля, ракушняком культурних нашарувань, модних трендів, смаків, контекстів соціалізації, що відтак «деперсоніфікують» і викривлюють свободу й людину, роблять вразливою — передусім для себе і для інших.
Як це не дивно, коли почуття переростає в тривалі стосунки, тоді люди стають «не тими», оскільки стикаються все з новими й новими випробовуваннями різними соціальними, культурними, політичними чи навіть побутовими контекстами, що здатні перетворити шалений і прекрасний порив кохання на нестерпну ґалеру двох каторжників. У Фройда є дотепне спостереження, що коли чоловік і жінка лягають у ліжко, то їх уже не двоє, а як мінімум шестеро — вкупі з тінями їхніх батьків, на яких закоханим завжди доводиться зважати навіть у своїх думках і діалогах. Цікаво, що тема взаємодії любові й свободи, а також дрейфу останньої на територію «іншого», органічно кореспондує з концепцією «негативної» свободи Ісаї Берліна.
60-ті — це піднесення «культу духовності Еросу», однак необмежена свобода несподівано показує й зворотний бік медалі: він такий модний та сучасний, пречудовий і магічний, що всі зобов'язані з цим погоджуватися. Брюкнер, подібно до Дельоза й Ґваттарі, пояснює, як у звільненому від старих забобонів суспільстві починають працювати ці нові «машини бажання», що перевертають усе з ніг на голову, й у висліді сексуальна втіха з підозріло-репресованої (як за патріархального чи модерного суспільства) стає примусовою, а той, хто ухиляється від неї, накликає на себе підозру в тому, що він тяжко занедужав. «Замість давніх заборон усталюється новий терор — терор оргазму».
Цікавий аспект — добровільне зречення в любові власного «я», або ж, якщо точніше, його «прагматичної» тіні. В книзі «Анархія, держава та утопія» ліберального філософа Роберта Нозика, зокрема на периферіях ключових ідей, є цікаве спостереження про «жертовність» любові в аспекті питання власності (спадщини). На його думку, любов є цікавим прикладом відносин, які мають історичний характер, зокрема в тому сенсі, що вона (як і справедливість) залежить від подій минулого. Доросла людина здатна полюбити іншу людини за те, що та наділена певними рисами, — однак вона любить людину, а не її риси характеру. Відтак любов неможливо перенести на іншу людину з такими ж рисами характеру, навіть на того, хто, з погляду носія цих рис, набирає найбільше балів. І любов витримує зміни тих особливостей, які її спонукали раніше. Нозик робить цікаве спостереження за антропологічною «ексклюзивністю» кожної любові: людина любить лише конкретну людину, з якою зустрілася в минулому. Заради цього вона здатна на жертовність і будь-які форми самозречення чи, з погляду власного «я», переступу. Нозик слушно запитує: чому любов історична, чому вона сфокусована на конкретній людині, а не на її рисах?.. Це є нерозкритою таємницею досі.
Утім, схоже на те, що ми опинилися в «постісторичній» фазі любові — прагматичній, обережній, дистанційній від волі й «ego» об'єкта — носія нашого бажання (але не дистанційній від самого об'єкта бажання). «Якщо рушієм кохання є пристрасне прагнення не належати самому собі, — пише Брюкнер, — то пристрасне бажання мого «я» полягає в тому, щоб ніколи нікому не віддаватися. Трагікомічна формула, яку донесхочу експлуатує сучасна проза: чоловіки і жінки прагнуть зазнати запалу великої пристрасті, не втративши самих себе». Це «розщеплення» постсучасної любові на два функціонали — порив серця та інтереси власного ego — виробило й цілком відмінну від попередніх часів соціалізацію закоханих пар, яку можна передати формулою «непостійний зв'язок — дискретна дистанція», яка замінила, скажімо, патріархальну формулу «постійний зв'язок — відсутня дистанція». Брюкнер завважує, що партнер не повинен бути надто далеко чи надто близько; його полишають, щоб потім до нього знову повернутися; зв'язок залишається завдяки телефону, електронній пошті та іншим засобам.