Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Удосконалення лез, поява захисних обладунків, у тому числі металевих, свідчить про постійну роботу зброярів над пошуком більш ефективних засобів ураження та захисту. Наявність розкішної, парадної зброї є також свідченням перетворення війни на особливу сферу людської діяльності, учасники якої створюють специфічну субкультуру. Початок цього процесу ми спостерігаємо ще у мідному віці, однак у пізньому бронзовому віці він досяг апогею.
Технічною новинкою стала поява у ІІ тис. до н. е. бойових колісниць. Вважають, що їх застосовувало населення зрубної культури. Цей засіб ведення війни цілком слушно пов’язують з існуванням певної військової еліти.
З протидією тактиці використання бойових колісниць пов’язують появу комплексу озброєння племен сабатинівської культури. Він включав спис, пару дротиків (усі з бронзовими вістрями), короткий меч, кинджал, круглий щит. Лук залишався на озброєнні. Відомі бронзові вістря до стріл, з черешками, подібні до кременевих прототипів. Можливо, існували й такі захісні обладунки, як шоломи, панцирі, виготовлені зі шкіри.
Подібний набір зброї відповідає певній тактиці бою, шикуванню у вигляді фаланги, здатної протистояти «механізованому» супротивнику. Дротики були достатньо ефективною зброєю проти колісничих на дистанції 10–20 м. За поширенням та якістю металевої зброї сабатинівці не поступалися війську фараонів, армій Близького Сходу, не кажучи про учасників знаменитої Троянської війни.
Військова справа та війни доби раннього заліза
(Х ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.)
Ця епоха залишила по собі багато історій, у тому числі записаних, а також легенд. Якщо додати до цього написане сучасними істориками, то кількість легенд може подвоїтися. Крім того, є археологія, яка за півтора століття відкрила світові легендарний світ кіммерійців та скіфів з казково багатими похованнями царів, вождів та воїнів, які здобували свої скарби у кривавих битвах від гір Кавказу до кордонів Єгипту.
Однак ще більше скарбів та золота вони здобули, збуваючи еллінам невільників, захоплених у необачних сусідів. Це були часи, коли шлях людоловам чи не вперше перекрила лінія фортець, могутні вали яких і досі височіють від верхів’їв Сули до Дністра. Однак про тих, хто їх спорудив, не залишилося ані імен, ані легенд, хоча деякі дослідники вважають, що саме там слід шукати сліди праслов’ян. Ці племена зі зброєю в руках зуміли надійно перекрити ворожим ордам шлях на рідні землі.
Це була епоха нескінченних війн, коли воїнів ховали зі зброєю та конем, а на честь героїв ставили витесані з каменю стели, які зараз іменують скіфськими бабами. Чули б то скіфи! Історія давніх війн та походів демонструє нам не лише блискучі перемоги та подвиги і мужність, а й зраду, шокуючу брутальність, — на війні як на війні. Слід віддати належне скіфським та кіммерійським воїнам та вождям, які не раз наважувалися на безнадійне, на погляд досвідчених стратегів, протистояння із набагато сильнішим ворогом — згадаємо хоча б такі «наддерждави» давніх часів, як Ассирія, Персія та Македонія часів Олександра Великого. Вони встигли позмагатися з усіма і навіть вийти переможцями — причому не у битвах, а у війнах. Тому ці сторінки військової історії виглядають не лише героїчними, але значною мірою ще й повчальними.
Про ці часи збереглися свідчення античних авторів, які описували події багато років по тому, як вони відбулися. Тому не слід дивуватися, якщо їхні відомості можуть розходитися з писемними пам’ятками, приміром, Давньої Ассирії, а тим більше з археологічними джерелами. Картини давньої історії, відтворені на підставі якогось одного джерела, можуть бути далекими від того, що відбувалося три-дві тисячі років тому.
На початку цієї епохи у степах панували кіммерійці, які залишили по собі, окрім легенд та непевних відомостей Геродота, десятки поховань, у тому числі зі зброєю. Їхні сусіди-хлібороби на півночі, назви яких нам невідомі, зустрічали непроханих гостей з півдня, сховавшись за валами побудованих на високих мисах дніпровського правобережжя могутніх фортець. Яскравим свідченням багатства і влади лісостепових правителів тієї пори є скарб, знайдений 1878 р. на пасовищі у селі Михалків на Тернопільщині. Загальна вага золотих виробів перевищувала 7,5 кг. До складу скарбу входила діадема, що нагадує королівський вінець. Створена була ця золота корона саме в епоху кіммерійських походів. Нічого подібного під час розкопок у степових курганах тієї доби поки що знайдено не було.