Якщо полюбиш прокляття
- Автор: Горбань Светлана, Лапина Наталья
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Якщо полюбиш прокляття». Краткое содержание книги:
Зловісний світ, де небезпечними є і густі тумани, і пристрасні обійми, несподіваним чином змінюється, руйнуючи наші уявлення про усталений жанр меча й чаклунства. Це історія містичного незбагненного кохання, у якій переплітаються земне та вічне, побутове й піднесене. Дзвін мечів змінюється грохотом метро, та чи вдасться закоханим зустрітися знову?
Роман з динамічним сюжетом й прозорою легкістю розповіді, вишуканим ліризмом та психологізмом у кращих традиціях жанру.
Крутими сходами вони зійшли вниз, потім довго мовчки простували численними напівтемними коридорами й переходами, поки не опинились у просторій кімнаті з гранчастою стелею. Горорізьблені стіни з вузькими гострокутними вікнами, розкішні дерев’яні меблі й старовинні гобелени чванливо бундючилися, не вдоволені полум’яним блиском променів вечірнього сонця.
Вельф злегка торкнувся шафи, що займала майже півстіни, — і міцні дерев’яні дверцята без жодного звуку м’яко розсунулися. Узяв з полиці невелику, але важку скриньку, прикрашену зображенням химерних крилатих звірів. Його губи заворушилися: стиха він виголосив заклинання. Коли скінчив, повернувся до хлопчика. Дивлячись у його застиглі чорні очі, однією рукою розстебнув чорну сорочку Коріеля, оголив йому груди й підніс до них витягнуту зі скриньки велику металеву осу, яка дуже скидалася на живу, і різким рухом увігнав її жало прямо в серце хлопчика.
Коріель сіпнувся, умить зблід, в очах застиг німий крик — і повільно потонув у трутизні Вельфових очей, розчинився в спокійній глибині.
Поривчастим рухом Вельф висмикнув жало, тільки на білій шкірі на грудях хлопчика лишилася малесенька краплинка крові.
— Що відчуваєш? — запитав чаклун, важко дихаючи.
— Кров кипить… Уся, скільки в мені її є… Але вона холодна… Холодна, як ніколи… А ще відчуваю дивну… силу… — Коріель говорив повільно, мов зачарований.
— Боляче?
— Ні.
— Добре, — чародій посміхнувся впевнено й гордовито. — Ходімо.
Вони довго блукали темними переходами, і коли опинилися на верхньому майданчику вежі, сонця вже не було видно, тільки широка рожева смуга тьмяніла над обрієм. А у високості сяяв місяць уповні, блідий, окутаний туманною імлою.
— Бачиш скелю? — різко спитав Вельф.
— Дуже добре, — спокійно відповів хлопчик, хоча був блідий, як крейда.
— Випростай руки й дотягнися долонями скелі.
Коріель виконав наказ, раптом зненацька відстобурчив пальці, ніби торкнувся невидимої перепони в повітрі, й вигукнув радісно:
— Я дістав її! Руками!
— Тепер роби з нею, що хочеш.
Коріель видихнув — важка скеля захиталась і впала. Гуркіт від її падіння долинув до хлопчика лише тоді, коли він опустив руки й переможно подивився на підкорений світ.
— Золотого сліду блискавиці більше немає, — мовив урочистим, дещо притишеним голосом Вельф, ніби звертався виключно до себе.
Довго ще стояли вони в мовчанні. Місяць струменів холодним срібним світлом. Тріпотіли на фіолетовому оксамиті неба великі мерехтливі зорі.
Раптом Коріель повернувся до чаклуна і схвильовано мовив:
— Я вже не відчуваю тієї сили, що допомогла мені. І кров заспокоїлась.
— Так і має бути.
— Але ж мені кортить зробити… ще одну справу…
— Цього треба навчитись.
— Хіба я не став уже чаклуном?
Вельф зареготав, уривчасто, гучно. Коріеля аж пересмикнуло, його кинуло вдріж, і він швидко почав застібати сорочку.
Вельф накинув на нього ззаду чорний широченний плащ, точнісінько такий самий, як у нього. Хлопчик не виявив ані найменшого здивування, хоча не знав, звідки той плащ узявся, і вправно пришпилив його на плечі срібною фібулою.
— Запам’ятай: відтепер жодної прикраси на шиї чи пальцях. Навіть не приміряй.
— Я не забуду, — Коріель зчепив пальці і плавно випростав руки, злегка потріскуючи суглобами. — Ніколи.
Не зронивши більше жодного слова, чаклун попрямував униз вузькими сходами. Всередині вежі, тихенько потріскуючи, вже палали встановлені в держаки смолоскипи, химерні візерунки зі світла й тіней ковзали по стінах.
Раптом за своєю спиною Вельф почув стоголосе сичання. Чародій рвучко обернувся й побачив, як хлопчик шпарко витягнув руку із полум’я низько прикріпленого смолоскипа. Шкіра на його кисті миттєво взялася пухирцями.
Вельф неспішно наблизився, взяв спотворену руку вище неушкодженого зап’ястка й зацікавлено оглянув.
— Ти прагнув саме цього?
— Ні, — простогнав Коріель, — гадав, що тепер зможу…
— Ти занадто квапишся.
— Допоможи мені, Вельфе! Страшенно пече!
— Спочатку спробуй вгамувати біль сам. Згадай, як я вчив.
Коріель заплющив очі, стиснув зуби. За хвилину поглянув усміхнено:
— Уже не болить, тільки… кров сильно пульсує, — він важко вдихав і тримав перед собою розчепірені, вкриті пухирями пальці.
— Молодець. — Вельф повернув хлопчика спиною до себе, взяв ззаду обпечену руку, накрив долонею маленьку кисть і повільно занурив її у вогонь смолоскипа. Язички полум’я засичали, облизуючи сплетені пальці. Коріель міцно притулився до чаклуна спиною, але не видав жодного звуку. Коли Вельф вийняв руки з вогню, — і велику, і маленьку — на них не було ніяких пошкоджень.