Царський пояс
- Автор: Гулько Лідія
- Серия: Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Царський пояс». Краткое содержание книги:
Більше про скіфів знає Мишко, твій сучасник. Ще б пак! Він побував у Скіфії. Уявляєш, стояв на майданчику, з якого скіфський шаман опівночі злетів на зірку Сидень. Розкаже Мишко і про Ольвію, куди хитрощами його завезла Ія. Чому хитрощами? Бо лише Мишка має чарівний перстень. З його допомогою Мишко з Ією літають, спілкуються з невидимими істотами. Про невидимок довго розказувати. Про них сам прочитаєш. Скажу тільки, що невидимий світ небезпечний. Але Мишко вийшов переможцем! Він не тільки переміг велетенського комара і Богинку, він повернув вождеві скіфського племені царський пояс.
Для допитливих читачів від 10 років. Тих, хто любить пригоди, кохається в історії, фольклорі та народних звичаях, закорінених у прадавні часи.
Остап, Марійка та Мишко у чужому, явно ворожому до них оточенні, почувалися погано.
Хлопчик незадоволено сопів. Сердився на мишу, що кудись здиміла. Брехуняка! Наобіцяла йому та його батькам у Скіфії велику купу благ. А вийшло навпаки: їх ніхто тут не чекав. Ображають. Скажений штурхнув нагаєм татка у спину.
Невеселе кіно продовжувалося. Мишко з насупленими бровенятами уважно його «переглядав». Туди-сюди ходили бородані. На ходу ляскали гострими ножами і короткими мечами. Раби мовчки носили горщики, набиті чимось мішки і тюки. «Ой, що то за молодчик із чистим підборіддям. З відстані проштрикує мене сивими, як у кота, очиськами. Ха! Ха! Забрався на високий стілець і вдає із себе пана. Напевне, панський синок. Прикид на ньому багатий: куртка з блискучої жовтої тканини, ще й оторочена пухнастим хутром. На голові гостроверха голуба шапка. На її кінчику золота шишка. Коло синка порядкує чимало чоловічків. (Так Мишко зневажливо називав низькорослих скіфів.) Серед них і військові, і сивобороді діди. А що це за один у довгому балахоні? Опудало городнє!»
Панський синок звів докупи руді брови. Він гордовито тримав руку на широкому поясі, немовбито хвалився ним. Ось тицьнув пальцем у бік полонених. Задиристо крикнув:
– Хто це?
Скажений запопадливо зігнувся перед крикливим. Швидко рапортував:
– О Скіле, клянуся всемогутнім Папаєм і дружиною його Апі, ми затримали цих людей на могилі покійного дорогого вождя. Хай живе вічно!
– Чому топталися на святому для нас місці? – нестямно закричав Скіл.
– Клянуся бородою Папая, чоловік із жінкою уважно розглядали видноколо, а хлопець шпортався у мішку.
Мишко рвучко переклав мішечок, в якому на споді ворушився зайчик, позад себе.
– Ці люди дуже підозрілі, – прошамкотів дідуган, що тримав за вухом долоню. Напевне, глухий.
– Дуже підозрілі, – луною повторив Скажений.
І тут же додав кілька власних спостережень:
– Знають нашу мову, а розмовляють як еліни – з акцентом. І одяг на них чудернацький.
«Наш-то одяг чудернацький?» – мало не крикнув Мишко.
Панський синок задумливо стукав палицею. Мишко помітив, що палицю вінчала голова птаха з хижим дзьобом.
– Так, так. Щось тут не так, – роздумував синок.
Несподівано ляснув себе по лобі. Радісно скрикнув, просвітлений здогадкою:
– О, так вони шпигуни! Нишпорки. Це перси закинули до нас бродячу сімейку. Браття, слухайте мою команду: здеріть із шпигунів шкіру. З малого теж. Надто цікавий. З виконанням команди не зволікайте. Вичиніть і висушіть шкіру. Жінки пошиють мені плащ. Гарний вийде плащик. Білий, м’який. Ги-ги-ги!
Він противно реготав, вишкіривши гострі зуби.
Мишко перевів погляд на батьків. Обоє стояли ні живі, ні мертві. У Мишка урвався терпець. Хто він такий цей хлопчак, що їм погрожує?
Мишко вибіг наперед.
– Миша сказала, що у Скіфії будуть нам раді, – крикнув навмисне голосно, щоб всі його почули. Також той, беззубий і глухий дідуган.
Синок вибалушив на Мишка сиві очі.
– Миша?
– Так, миша. Вона збирала у скіфському степу траву з корінцями. В’ялила її, сушила. Потім дрібнила. Запихала траву в скляний ріжок[3]і приносила мені. Миша лікувала мене сушеними паличками одинадцять днів. Палички надзвичайно смачні. Солодші за халву.
Синок водив котячими очима і про щось своє думав. Кілька разів проштрикнув очиськами Мишка. Перепитав:
– Малий, ти не переплутав?
– Ні, я скляний ріжок чітко бачив На тонкому його кінці – лисичка з гострими вушками та живими очима…
Неповнолітній начальник довірливим голосом розказував:
– Голубий ріжок – дарунок племені кривавих від царя. Ріжок пропав був. Пригадую, шукали його рівно одинадцять днів. Але сьогодні його несподівано знайшли. Так ти, малий, знаєш злодійку? Назви її. Я велю їй відрубати голову.
Михайлик розгубився. Опустив голову, роздумував: «Якщо миші відрубають голову, тоді його родина назавжди поселиться серед цих непривітних людей. Їм побриють голови і зроблять рабами. Якщо ж він не назве злодійку, то з нього і батьків знімуть шкіру і пошиють своєму ненормальному начальнику плащик. Он Скажений потирає руки і недобре зиркає то на нього, то на маму, то на татка. Напевне, вагається, з кого першого почати».
Враз крізь його густі вії проник червоний промінь. Мишко часто-часто смикав віями, а по тому широко розкрив оченята. Батьків старовинний перстень із червоним камінцем! Він перший нагадав їм, прибульцям до Скіфії, про себе. Неприпустимо! Як вони могли про таку цінну річ забути?
3
Сьогодні цей експонат зберігається в Києві, в Археологічному музеї, що входить у склад Національного науково-природничого музею НАН України (вул. Б. Хмельницького, 15).