Царський пояс
- Автор: Гулько Лідія
- Серия: Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Царський пояс». Краткое содержание книги:
Більше про скіфів знає Мишко, твій сучасник. Ще б пак! Він побував у Скіфії. Уявляєш, стояв на майданчику, з якого скіфський шаман опівночі злетів на зірку Сидень. Розкаже Мишко і про Ольвію, куди хитрощами його завезла Ія. Чому хитрощами? Бо лише Мишка має чарівний перстень. З його допомогою Мишко з Ією літають, спілкуються з невидимими істотами. Про невидимок довго розказувати. Про них сам прочитаєш. Скажу тільки, що невидимий світ небезпечний. Але Мишко вийшов переможцем! Він не тільки переміг велетенського комара і Богинку, він повернув вождеві скіфського племені царський пояс.
Для допитливих читачів від 10 років. Тих, хто любить пригоди, кохається в історії, фольклорі та народних звичаях, закорінених у прадавні часи.
Трапеза у білому наметі сягнула апогею: голосно плямкали, сьорбали, прицмокували. Усе зі столу брали руками, що надзвичайно подобалося Мишкові. Він лизав солодкі кружальця ананасів, ласував схожими на велетенські стручки жовтої квасолі бананами. Екзотичні харчі він вживав уперше. Дійшла черга і до зморщених медових фініків. О, Мишко уплітав їх за обидві щоки!
Марійка дзьобала всього потроху, як пташка. А от Остап (у Скіфії він Євстахій) налягав на запечену верплятину. М’ясо він здобрював червоним вином і кобилячим молоком. Останнє скіфи кумисом називали. Мишко теж сьорбнув кумису. Але закашлявся. Скіфи з нього сміялися. Йому чомусь зробилося соромно. Проте нікому не признався, що напій йому не сподобався, бо кислий. А ще хлопчик прислухався до розмови дорослих.
– Здогадуємося, Євстахію, чому трисвітлий владика тебе прислав до нас, – говорив жилавий вояка, віддираючи зубами від кістки запечене м’ясо. – Тільки вчора у кривавих завершилося змагання за царський пояс.
– Царський пояс? – перепитав Мишко. – Який він?
Жилавий ураз насупився. Уп’явся зубами в м’ясо і з силою відірвав шматок. Діди хитали білими бородами. Вояки кидали на Мишка недоброзичливі позирки.
Скіл веселим голосом розказував:
– Мій дядько Іосаф був мудрим правителем, хай йому легенько ікнеться в кращому світі. Але він не мав синів. За нашим законом вождем племені може стати родич небіжчика, але такий, що переможе всіх родичів у чесному поєдинку. Після змагання шаман передав переможцю царський пояс. Тепер пояс на мені.
Сказав і випнув живота. Ще й обома руками ніжно провів по стану. Мишко витягнув шию, щоб краще розглянути царський пояс. Той сяяв, відбиваючи зблиски вогню, і через це його деталі були малопомітні. Усе ж Мишко звернув увагу на вишиті золотими нитками красиві квіти, також на птахів, увінчаних коронами. Ті й ті прикрашали пояс і робили його не буденним.
Діди всі разом заговорили, емоційно розмахували руками. Вони описували сцени змагань:
– Скіл найспритніший, він ловкий, витривалий, – схвально вигукували. – Він удень і вночі змагався. На коневі і пішки. Скіл вправно орудує камінням, ножем, мечем, списом. Випущені Скілом стріли безпомильно влучають у ціль. Слава Скілу! Скіл чесний, розумний, достойний бути вождем племені кривавих.
Відтепер члени родини Євстахія розкошували. Вождь кривавих велів, щоб їх поселили у жовтому просторому наметі. А ще їм надали в користування повозку із закритим верхом.
Мишко обстежив, облазив середину візка, аж упрів. Хатка на колесах йому дуже сподобалася. Щоправда, вона без вікон. Зате спекотного дня у ній прохолодно, а взимку тепло, бо всередині обтягнута товстою повстю. Хлопчик зібрався скочити з воза, та почув дзвінкі дитячі голоси. Відхилив запону – і тут же відпустив. Сидів за нею тихо-тихо. Проте ряджені від повозки не відходили. Це вони шпурляли у нього грудками глини.
– Но, но, но, – долинув застережний голос шамана. – Миша приїхав здалеку. Він із роду царських вельмож. Треба чемно його просити. Ну, починайте!
– Мишо! Мишо! Вийди до нас. Ми хочемо з тобою дружити, – кричала дітвора тоненькими, в різнобій, голосами.
Мишко висунув голову з будки. Розмальовані істоти побачили його. Відразу підстрибували й вигукували:
– Миша виглянув!
Мишко повільно зліз із повозки. Але від неї не відходив (щоб вчасно сховатися).
– Мишо, це твої нові друзі, – привітно казав шаман, підштовхуючи дітлахів до Мишка.
– Ми кидали в тебе сухими грудками і кізяками. Ми не знали, що ти наш. Гадали, еллін.
Мишко носком капця колупав суху траву і з-під лоба кидав позирки на нових друзів.
– Правда, вони молодші за тебе, – наче виправдовувався шаман. – Але твої однолітки працюють. Пасуть худобу і ходять із дорослими на полювання.
– А чому вони розмальовані? – запитав Мишко.
– Про це довго розповідати. Вони самі тобі розкажуть. А мені пора йти.
Шаман зігнув у лікті праву руку і долонею вдарив у Мишкову долоню. Потім виразно підморгнув. Мишко зрозумів, що у скіфів так було заведено вітатися і прощатися.
– Мишо, біжімо до мого шатра, – просив басом Ведмідь.
– Ходімо до мого. Це недалеко, через вулицю, – благала тоненьким голосом Лисиця.
Ведмідь наступив Лисиці на ногу. Та верескнула від болю й образи. Паузою вдало скористалися Кіт із Вовком. Вони підхопили Мишка попід руки і побігли з ним. Спинилися біля вогнища, розведеного між наметами, що стояли півколом.
Товсті жінки у яскравих сукнях снували навколо вогнища. Мишко замилувався жінками. Вони нагадували гігантські квіти. Тітоньки в свою чергу не відводили від нього очей, обведених чорною фарбою. Одна тітонька сплеснула руками і заволала, мов навіжена. Вказівний палець вона спрямувала на Мишка.