Царський пояс
- Автор: Гулько Лідія
- Серия: Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Царський пояс». Краткое содержание книги:
Більше про скіфів знає Мишко, твій сучасник. Ще б пак! Він побував у Скіфії. Уявляєш, стояв на майданчику, з якого скіфський шаман опівночі злетів на зірку Сидень. Розкаже Мишко і про Ольвію, куди хитрощами його завезла Ія. Чому хитрощами? Бо лише Мишка має чарівний перстень. З його допомогою Мишко з Ією літають, спілкуються з невидимими істотами. Про невидимок довго розказувати. Про них сам прочитаєш. Скажу тільки, що невидимий світ небезпечний. Але Мишко вийшов переможцем! Він не тільки переміг велетенського комара і Богинку, він повернув вождеві скіфського племені царський пояс.
Для допитливих читачів від 10 років. Тих, хто любить пригоди, кохається в історії, фольклорі та народних звичаях, закорінених у прадавні часи.
– Хто це?
– Мій товариш, – випнув сухоребрі груди Вовк.
– З якого роду, питаю?
– З роду Мишей, мав, мав, – каже Кіт.
Тітоньки склали докупи руки і завили тонкими голосами (одна – грубезним).
– Богине Гестіє, і ви, всі олімпійські боги. Оберігайте цього нерозумного хлопчика від злих духів. Щоб у нього головка не макітрилася і ніжки прудко гасали.
Після замовляння тітоньки заметушилися. Миттєво стягнули з Михайлика штанці з курточкою і посадили на пеньок. Одна тітонька вивернула йому на голову з макітри рідку глину блакитного кольору. Потім енергійно втирала її у волосся малому й настовбурчувала його. Друга тітонька пензликом пофарбувала Мишкові вуха рожевим кольором, ніс чорним, рот білим, а очі обвела синіми кружальцями. Третя тітонька квачиком натерла щоки червоним чорнилом. Четверта виваляла свій вказівний палець сажею і намалювала Мишкові вуса. Такі довгі, аж до вух.
Коли тітоньки з розмальовками закінчили, то задоволено прицмокували язиками. Заєць із Вовком підстрибували, взявшись за руки, а інша дітвора привітно кивала головками.
Мишко сповз із пенька. Однак втекти не встиг – в нього вчепилася тітонька, що його роздягала. Вона швидко нап’яла на нього курточку, потім штанці.
Хлопчик закрутився, оглядаючи себе. На штанцях він намацав довгий хвіст. Глянув на нього – і сумнів розвіявся. Хвіст таки був справжній, від мертвого щура. Він гарно згинався, а дрібні луски веселкою грали проти сонця. Потім хлопчик уважно обстежив курточку. На грудях до всіх щирила гострі зуби велетенська голова миші. Рожеві вушка і довжелезні вуса теліпалися, мов справжні. Мишко підскочив. На спинці одночасно задзеленчали металеві пластинки, а ще хиталися дерев’яні палички і трісочки.
Мишкові подобалася його нова подоба. Та чи сподобається вона матусі?
– Що ви зробили з моїм одягом? Мама лаятиме мене, – схвильовано вигукнув.
– Не подобається? – спитала тітонька грубезним голосом і відступила назад. – Бачили примхливого?. А я так старалася, щоб був схожий на мишу, свою покровительку. Яка дитина невдячна.
– О! – раділи інші жінки. – Тепер Мишу ніякий злий дух не зіпсує і зле око не зурочить. Миша, родителька роду, пильно охоронятиме його від них, відганятиме хвостом, вушками й вусами. Мишина мама дякуватиме нам.
Мишко не переставав дивуватися:
– Чому ви мене розмалювали? Це така у Скіфії мода?
Тітонька, найповніша з усіх, гладила його по голівці, як маленького і нерозумного малюка. Нахилилася і проникливим голосом повчала:
– Мода тут ні до чого, дурнику. Наше кочовище складається з багатьох родів. Кожен скіфський рід охороняє від злих духів і лихого ока чотиринога тварина.
– Чому чотиринога?
– Бо на чотирьох ногах надійніше, ніж на двох.
– Наприклад, ведмеді, собаки, коти, зайці, лиси, – доповнив розповідь Мишко.
– О, Миша не дурник, він розумак, – голосно завважила найповніша. – Діти повинні бути схожими на своїх охоронців. Твій рід охороняє миша. Тому твій вигляд повинен бути, як у миші. І звешся ти Миша, як твоя покровителька.
– Я Михайлик, – поправив хлопчик.
Тоном виховательки дитячого садка тітонька продовжувала повчати:
– Скажу, поспішили з ім’ям твої батьки. У сколотів дитина, коли підросте, сама собі вибирає ім’я. А до того її кличуть як тваринку-охоронницю. (Вона докірливо похитала головою.) Це прийшло від еллінів, не інакше, – називати дитину по-людськи. Ох-хо-хо.
Тітоньки разом осудливо заохкали:
– Ото ж бо, від греків всі погані звички. І вино привозять із Греції. Наші чоловіки вина раніше не вживали, – підсумувала повна вихователька.
Мишко її заспокоїв:
– Я ходитиму в костюмі миші. Миша мене оберігатиме. Бо я не хочу хворіти.
– От і добре, – хором раділи добрі тітоньки. – Ходи, Мишо, здоровий.
А тітонька, в якої був грубезний голос, гуділа:
– Щоб твоя, синку, покровителька раділа, ти іноді попискуй. Так, як оце роблять миші: «Пі, пі, пі».
Мишко підстрибував і по-мишачому пищав. Нові друзі стрибали разом із ним. Але кожна дитина вигукувала своє. «У-у-у-у», – ревів Вовк. «Мав, мав, мав» – попискував Кіт.
Першого дня Мишко прибився до свого, жовтого намету, надвечір.
Марія дивилася на сина довго-довго. Мишко вже хотів сказати мамі, що це він, її син. Але мама його випередила – таки впізнала. Сплеснула руками і заголосила на увесь табір: