У вогні

Тепер Піта хвилювався за мене — це просто божевілля.

— Не нервуйся. Це все через гормони, — заспокоїв його Фіней. — Через дитину.

Я підвела на нього очі. Фіней сидів навколішках, засапавшись після підйому й від того, що довелося повертати Піту з того світу.

— Ні. Не через це… — спробувала я заперечити, але знову так розридалася, що це лише підтвердило слова Фінея про дитину. Він зустрівся зі мною очима, і я крізь сльози обпекла його поглядом. Це ганьба, що я, після всіх його зусиль, так на нього розгнівалася. Понад усе я хочу врятувати Піті життя, але я не змогла того, що зміг Фіней, і я повинна бути йому вдячна. І я таки вдячна. Але до всього й розлючена від того, що я навіки завинила Фінеєві Одейру. Навіки. Як я тепер зможу вбити його уві сні?

Я очікувала побачити на його обличчі самовдоволення чи сарказм, але на його вустах тільки грала приємна усмішка. Він переводив погляд із мене на Піту, ніби намагаючись щось утямити, а потім злегка потрусив головою.

— Як ти? — спитав він Піту. — Зможеш рухатись далі?

— Ні, йому потрібно полежати, — відповіла за Піту я.

З носа мого нещадно текло, а я не мала жодного

клаптика, щоб використати як носовичок. Магс зірвала зі стовбура пригорщу моху та простягла мені. Я була в такому стані, що не сперечалася. Просто гучно висякалась і витерла мохом сльози з обличчя. Він був приємний на дотик. На диво м’який і гарно всотував вологу.

На грудях Піти я помітила золотий відблиск. Простягла руку й дісіала кулон, що висів на ланцюжку в нього на шиї. На кулоні була викарбувана моя переспівниця.

— Це твій талісман? — спитала я.

— Так. Ти не проти, що я позичив твою пташку? Я хотів, щоб наші талісмани були схожі,— пояснив він.

— Ні, звісно, я не проти, — я силувано всміхнулася. Піта, який з’явився на арені з переспівницею, водночас і благословення, і прокляття. З одного боку, це підтримає повстанців в округах. А з другого боку, важко уявити, що президент Снігоу залишить це без кари, тому врятувати Піту стає дедалі важче.

— Тож ти пропонуєш отаборитися тут? — спитав Фіней.

— Не думаю, що це мудро, — промовив Піта, — залишатись тут. Без води. Без захисту. Я почуваюсь нормально, чесно. Тільки-от якби ми йшли трохи повільніше…

— Іти повільніше ліпше, ніж стояти на місці,— Фіней допоміг Піті звестися на ноги, а я нарешті опанувала себе. За сьогоднішній день у мене на очах до півсмерті побили Цинну, я опинилась на арені, а ще спостерігала, як помирає Піта. Але я була рада, що Фіней підтримав вигадку з вагітністю, бо з погляду спонсорів, я впевнена, тримаюсь я не дуже.

Я перевірила зброю; вона й так була в чудовому стані, але так мені здавалося, ніби я контролюю ситуацію.