У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
— Катніс, що там коїться? Всі взялися за руки? Дали обітницю не чинити зла? Викинули зброю в море, виявивши непокору Капітолію? — зіронізував Фіней.
— Ні,— відповіла я.
— Ні,— повторив Фіней. — Бо хай що трапилось у минулому, це вже в минулому. І ніхто на цій арені не став переможцем випадково… — його погляд упав на Піту. — Піта, мабуть, єдиний.
Напевно, Фіней відчував те, що знали ми з Геймітчем. Про Піту. Що він справді набагато кращий за всіх нас. Фіней убив трибута з Округу 5, не кліпнувши оком. А скільки часу знадобилось мені, щоб перетворитись на машину смерті? Я спокійно цілилась в Енобарію, Глянця та Брута. Піта б спробував спочатку поговорити. А раптом вдасться розширити коло союзників?.. Але як надовго? Фіней має рацію. І я теж. На цій арені людей коронували не за співчуття.
Я витримала Фінеїв погляд, зважуючи власну прудкість і його реакцію. Час, який мені знадобиться, щоб пустити стрілу йому в голову, проти часу, який знадобиться йому, щоб жбурнути в мене тризуб. Я бачила, що він чекає першого кроку від мене. Вирішує: варто захищатися чи зразу нападати. Я відчувала, ще трохи — і бійки не уникнути, аж тут Піта твердо став між нами.
— То скільки загинуло? — поцікавився він.
«Відійди, бовдуре», — подумала я.
Але він незворушно стояв між нами.
— Важко сказати, — відповіла я. — Думаю, щонайменше шість. І там і досі хтось б’ється.
— Рушаймо далі. Нам потрібно знайти прісну воду, — запропонував він.
Ми зайшли вже досить далеко, але ознак прісного струмка чи ставка не бачили ніде, а солону воду пити неможливо. І знову я згадала минулорічні Голодні ігри, коли я мало не померла від зневоднення.
— Так, ти правий, ми маємо поквапитися, — підтримав його Фіней. — Слід знайти схованку, вночі на нас почнеться полювання.
Ми. Нас. Полювання. Гаразд, мабуть, зараз убивати Фінея трохи передчасно. Поки що з нього була користь. Він має знак Геймітчевого схвалення. До того ж хто знає, що принесе ніч? У найгіршому разі я зможу вбити його уві сні… Тож я проґавила нагоду. І Фіней також.
Відсутність води тільки посилювала спрагу. Ми й далі дерлися нагору, і я пильно роздивлялась навсібіч, але безрезультатно. Ще десь за милю я угледіла, що смуга дерев закінчується — мабуть, ми вже піднялись на верхівку пагорба. і
— Може, нам більше пощастить із того боку. Може, там є струмок абощо.
Але того боку не було. І я це зрозуміла раніше за інших, незважаючи на те, що йшла позаду всіх. Мої очі вихопили дивний пульсуючий квадрат, що висів у повітрі, ніби викривлене скло. Спочатку я вирішила, що це відблиски сонця, або ж просто гаряче повітря викривляє краєвид. Але той квадрат застиг у просторі й не ворушився, коли рухалась я. И от тоді я згадала квадрат, який ми бачили з Варистою і Біпером у Тренувальному центрі, і збагнула, що це перед нами. Попереджувальний зойк не встиг зірватися з моїх вуст, а Піта вже махнув ножем, щоб зрубати кілька ліан.
Почулося різке дзижчання. На мить дерева зникли, і я побачила відкритий простір над короткою смугою голої землі. А тоді Піту відкинуло силовим полем, і він збив із ніг Фінея з Магс.
Я побігла до Піти, який непорушно лежав серед заплутаних ліан.
— Піто! — зойкнула я.
Витав легкий запах паленого волосся. Я знову покликала Піту на ім’я, злегка потрусила, але він не реагував. Я піднесла долоню до його вуст — гарячого подиху не відчувалося, хоч мить тому Піту мучила задишка. Тоді я притисла вухо йому до грудей — туди, куди мені завжди подобалося вкладати голову, бо я знала, що зможу почути сильне та рівне биття його серця.
Але я не почула нічого.
РОЗДIЛ 2
— Піто! — скрикнула я. І струснула його сильніше, навіть надавала йому ляпасів, але все марно. Його серце зупинилось. Я б’ю порожнечу. — Піто!
Фіней притулив Магс до дерева й посунув мене з дороги.
— Дай я.
Пальцями він торкнувся якихось точок на шиї Піти, пробігся по ребрах і хребту. Потім затиснув Піті ніздрі.
— Ні! — заверещала я, кидаючись на Фінея, бо той безсумнівно хоче пересвідчитися, що Піта мертвий, поховати будь-яку надію на те, що до нього повернеться життя. Фіней звівся на рівні ноги й так зацідив мені в груди, що я відлетіла і гепнулась об найближчий стовбур. На мить я заклякла від болю, хапаючи ротом повітря, а Фіней знову затискав Піті носа. Не сходячи з місця, я дістала стрілу, натягла тятиву і мало не вистрілила, аж раптом побачила, що Фіней цілує Піту. Це було так дивно, навіть як на Фінея, що я затримала руку. Ні, Фіней не цілував Піту. Він затиснув Піті ніздрі, а от рот, навпаки, широко розтулив і вдував йому в легені повітря. Точно: груди Піти піднімалися й опускалися. Потім Фіней розстібнув блискавку на Пітиному комбінезоні й почав долонями рвучкими поштовхами натискати трохи вище серця. Тепер, коли я отямилася від шоку, я зрозуміла, що він намагався зробити.