Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Так.
— Досі, за винятком невеличкої суперечки в Лугано, нам було приємно удвох займатися справами.
— Так, дуже приємно. — Я не став розповідати йому про свої проблеми з талією і мінеральною водою для шлунка.
— Але коли-небудь усе це обридне. Їздити з готелю в готель, хай вони навіть будуть найкращі в світі, все-таки не діло. Подорожі дають насолоду тільки тоді, коли є домівка, куди можна повернутися. Навіть у вашому віці...
— Будь ласка, не говоріть зі мною так, ніби мені десять років,— попросив я.
Він засміявся.
— Не треба бути таким вразливим. Для мене, звичайно, ви ще зовсім хлопчик. — Обличчя його стало дуже серйозним. — Насправді вікова різниця між нами дає великі переваги. Не знаю, чи змогли б ми довго співіснувати, якби нам обом було по п'ятдесят або по тридцять три роки. Могло б виникнути суперництво, заважала б різниця в темпераменті. А так ви можете спокійно працювати зі мною, а я — з вами. Ми досягли прекрасного ділового балансу.
— Правду кажучи, я не завжди спокійний. Іноді я ледве стримуюся.
Він знову розсміявся.
— Приймаю це як комплімент. Між іншим, Лілі або Юніс питали вас коли-небудь, на які кошти ви живете?
— Ні.
— Молодці дівчата, — зауважив він. — Справжні дами. А хтось іще питав? Я маю на увазі — після подій у «Святому Августіні»?
— Тільки одна жінка. У Вашінгтоні. Мила Евелін Коутс!
— І що ж ви сказали?
— Що я з багатої сім'ї.
— Непогано. У всякому разі, на перший час. Якщо вас хто-небудь запитає у Гштаді, кажіть те саме. Згодом ми вигадаємо для вас щось краще. Можна казати, що ви — консультант якоїсь фірми. Це дуже широке поняття. Так майже завжди називають себе агенти ЦРУ, що працюють у Європі. Ця маленька брехня нікому не зашкодить. До того ж у вас таке чесне обличчя, що навряд чи хто зважиться вам не повірити.
— А як же бути з вашим обличчям? — спитав я.— Адже нас весь час бачать разом. І нам треба відповідати один за одного.
— Моє обличчя? — повторив він замислено. — Часом я годинами вивчаю його у дзеркалі. Не з великої пихи, запевняю. Просто з цікавості. Чесно кажучи, я не знаю, який маю вигляд. Мабуть, помірно чесний. А ви що скажете?
— Ви схожі на підстаркуватого бахура, — сказав я жорстоко.
Фабіан зітхнув.
— Дугласе, — сказав він, — відвертість не завжди найкраща з чеснот людини.
— Ви самі спитали.
— Так. Я сам спитав,— погодився він.— І більше ніколи не питатиму.— Хвилину він помовчав.— А мені завжди хотілося бути схожим на небагатого англійського поміщика. І я намагався виробити в собі відповідні зовнішні риси. З вашої реакції я бачу, що мені це зовсім не вдалося.
— Мені не доводилося зустрічатися з англійськими поміщиками. Вони не дуже полюбляли «Святий Августін».
— І все-таки, ви ж не підозрювали, що за народженням я — американець?
— Ні.
— Отже, дещо все-таки зроблено. — Він ніжно погладив свої вуса. — Ви коли-небудь хотіли жити в Англії?
— Ні. Я про це ніколи не думав. Якби не моя хвороба, я, мабуть, усе життя прожив би у Вермонті, де мені, до речі, було не так уже й погано. Але чому саме Англія?
— Вона приваблює багатьох американців. Особливо сільська місцевість поблизу Лондона. Чемні люди, що не задають зайвих запитань. Ніякої метушні. Доброзичливе ставлення до будь-якої ексцентричності. Першокласні театри. Якщо ви любите коней або риболовлю...
— Я люблю коней. Особливо після Опівнічного Сну.
— Хоробра тварина. Але я мав на увазі зовсім інше. Батько Юніс, наприклад, тричі на тиждень прогулюється верхи.
— Так?
— У нього непоганий маєток неподалік від Лондона.
— Я починаю вас розуміти, — сказав я без будь-якого виразу.
— Юніс цілком незалежна у своєму виборі.
— Цікаво.
— Я, наприклад, вважаю, що вона дуже гарна. І коли біля неї нема її старшої сестри, це жвава і розумна дівчина.
— Вона майже не дивиться на мене, — зауважив я.
— Вона подивиться на вас, — запевнив Фабіан. — Тільки не бійтеся.
Зрозуміло, я не став розповідати йому про свої недавні хтиві думки, об'єктом яких була Юніс.
— Отже,— мовив натомість,— ви попросили Лілі викликати Юніс саме з цією метою?
— Можливо, в мене і майнула тоді така думка.
— А тепер?
— А тепер раджу вам самому про все це подумати, — сказав Фабіан. — Поспішати не треба. Зважте всі «за» і «проти».