Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— З яких пір, у дідька, ви стали таким розумним, що можете відрізнити оригінал Тінторетто від фальшивки?
— А я й не можу,— відповів я.— Але він справив на мене погане враження, цей ваш череватий гер Штюбель.
— Враження! Ми ризикуємо втратити на цьому двадцять п'ять тисяч доларів, а він говорить про якісь враження,— пирхнув Фабіан.
— Гер Штюбель справжній шахрай!
— А ми з вами хто? Члени ордену ченців-траппістів?
— Ми з вами стали шахраями випадково,— заперечив я, не дуже впевнений у справедливості своїх слів.— А гер Штюбель — шахрай за народженням, за нахилом і практикою.
— Що ви базікаєте? — Тепер уже наступав Фабіан.— Бачили людину три хвилини, а понавигадували бозна-що! Я мав з ним справи й раніше, він завжди був чесним партнером. Якщо і в цьому випадку все піде, як ми того хочемо, будьте певні, він принесе нам гроші.
— Можливо,— погодився я.— А ще ми можемо потрапити у в'язницю.
— За що? Возити з собою по Швейцарії картину Тінторетто, навіть якщо вона фальшива, це не кримінал. Дугласе, найбільше я ненавиджу в людях одну рису — боягузтво. Крім того, я звик вірити людям на слово. Отже, професоре Граймс із університету штату Міссурі, перед вами був справжній Тінторетто.
— Ви скінчили, Майлзе? — запитав я.
— На цей раз так. Але не виключено, що буде продовження.
— Так от, возити картину Тінторетто, навіть фальшиву, за вашими словами, не кримінал,— сказав я.— Але влаштовувати продаж краденої картини — злочин. І я не збираюся брати в ньому участь.
— А звідки ви знаєте, що вона крадена?— спохмурнів Фабіан.
— Я чую це нутром. І ви теж.
— Я нічого не знаю.— Фабіан вирішив захиститись.
— І ви нічого не питали?
— Звичайно, ні. Мене це не обходить. І вас не повинно обходити. Те, про що ми не знаємо, не може нам заподіяти зла. Якщо ви збираєтесь відступитися, зробіть це зараз. А я, приїхавши в готель, подзвоню і еру Штюбелю і скажу, що завтра вранці заберу картину.
— А я,— сказав я спокійно,— подзвоню в поліцію, і завтра вранці, коли ви з'явитесь у «родовому маєтку» гера Штюбеля, вони заберуть і вас, і того старого любителя живопису.
— Дугласе, ви жартуєте? — недовірливо запитав Фабіан.
— Спробуйте і побачите. Подумайте самі — все, що я робив після пригоди у «Святому Августіні», було легальним або майже легальним. Враховуючи й те, що ми робили разом з вами. Якщо я і став злочинцем, то став ним тільки один раз. До цього мені можуть причепити лише несплату прибуткового податку, і такий гріх ніхто не сприймає всерйоз. Іти у в'язницю за щось інше я не збираюся. Затямте це собі.
— А якщо я зможу вам довести, що картина не крадена...
— Ви не зможете, і добре знаєте, що не зможете.
Фабіан зітхнув і ввімкнув мотор.
— Я подзвоню Штюбелю і скажу, що буду в нього о десятій ранку.
— У цей же час там буде поліція,— повторив я.
— Я вам не вірю.— Фабіан дивився прямо перед собою на дорогу.
— Вірте мені, Майлзе,— сказав я.— Вірте.
Коли ми приїхали в готель, Фабіан пішов дзвонити, а я попрямував у бар. Я знав, що зрештою він приєднається до мене. Він з'явився, коли я допивав другу порцію віскі. Таким зосередженим я його ніколи раніше не бачив. Він сів поруч зі мною.
— Будь ласка, пляшку «Моє е Шандон»,— замовив він бармену.— І два келихи.— Мені він все ще не сказав ні слова. Коли бармен налив шампанське, Фабіан повернувся до мене й підняв свій келих.— За нас,— сказав він і приязно всміхнувся.— Я не розмовляв з гером Штюбелем.
— Чудово,— відгукнувся я.— А я не дзвонив у поліцію.
— Я говорив з тією старою жінкою, по-італійському,— вів далі Фабіан.— Вона плакала. Через десять хвилин після нашого від'їзду з'явилася поліція і заарештувала її хазяїна. Вони забрали картину. Це був справжній Тінторетто. Рік тому його вкрадено з приватної колекції десь у Вінтертурі.— Він голосно зареготав.— Я відчував, що в мене були підстави поїхати в Лугано разом з вами, професоре Граймс.
Ми цокнулися, й Фабіан знову зареготав, як божевільний. Усі, хто був у барі, з подивом обернулися в наш бік.
16
Покінчивши в такий спосіб зі справами в Лугано, наступного ранку ми вирушили на своєму темно-блакитному «ягуарі» у Гштад. Цього разу за кермом був я і, насолоджуючись м'якою ходою машини, вів її між сяючими на сонці гірськими вершинами. Фабіан, який сидів біля мене, весь час насвистував якусь мелодію. Я впізнав тему з концерту Брамса, який ми слухали кілька днів тому. Час від часу він мовчки хихотів. Напевно, уявляючи, як себе почуває гер Штюбель у в'язниці.