Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Звичайно.— Я почав відчувати себе незручно.
— Дугласе, ви любите дівчат?
— Ну-ну, говоріть далі.— Я згадав свого брата у Сан-Дієго і повернув машину різкіше, ніж це було потрібно.
— Я просто питаю. В наші часи всяке буває. Адже Юніс дуже приваблива дівчина. Чи ви зі мною не згодні?
— Згоден. Послухайте, Майлзе,— я говорив надто різко,— наскільки я розумію, умовами нашого партнерства бути племінним жеребцем зовсім не передбачено.
— Не треба так грубо...— Він несподівано захихотів.— Хоча, мушу вам зізнатися, що мені ця роль іноді дуже подобається.
— Майлзе, побійтесь бога! — сказав я.— Адже я знаю дівчину всього кілька днів.— Вимовивши це, я відчув, що він примусив мене лицемірити. Адже Лілі я знав усього кілька годин перед тим, як прийшов до неї в кімнату. А Евелін Коутс...— Якщо хочете знати,— додав я,— я не збираюся грати роль повії чоловічої статі.— Нарешті я дозволив собі сказати йому правду.— Думаю, мене виховували інакше, ніж вас.
— Звичайно,— поглянув на мене Фабіан.— Але я не бачу великої різниці між Скрантоном і Лоуеллом.
— До чого ця іронія, Майлзе? — пирхнув я.— У вас нічого не залишилося від Лоуелла.
— Ви будете здивовані,— мовив Фабіан дружнім тоном,— ви будете дуже здивовані. Дугласе, коли я скажу, що ви мені все більше подобаєтесь, і що я приймаю близько до серця ваші інтереси?
— Не дуже,— відповів я.
— А чи не надто цинічним буде, якщо я скажу вам, що вони мені стають ще ближчі, коли збігаються з моїми?
— Дарма, я це витримаю, — сказав я. — Принаймні ще деякий час. Але до чого ви ведете?
— Думаю, вас треба показати на ярмарку наречених. — Він сказав це таким тоном, ніби довго міркував на цю тему і тепер ухвалив остаточне рішення.
— З вас вийшов би непоганий сценарист, — зауважив я.
— Я кажу це серйозно. Послухайте мене уважно. Якщо я не помиляюсь, вам уже тридцять три роки.
— Саме так.
— Через рік чи два ви обов'язково одружитесь.
— Чому?
— Тому що всі це роблять. Тому що у вас приємна зовнішність. Тому що у вас вигляд багатого молодика. Тому що якась дівчина схоче назвати вас своїм чоловіком і вловить слушний момент, коли й вам схочеться того самого. Тому що — ви самі мені це казали — вам набридло бути одному. Тому що вам захочеться мати дітей. Чи все це дурниці?
Я згадав, з якою заздрістю слухав, коли дочка Джеремі Хейла кликала його до телефону: «Татку, це тебе».
— Ні, ви маєте рацію, — погодився я.
— Важливо, щоб ваш вибір не був випадковим, наче в якогось телепня. Цей крок треба проконтролювати.
— І як ви збираєтесь це зробити? Поїхати куди-небудь, знайти для мене пристойну партію і підписати шлюбний контракт? Так сьогодні прийнято у Лоуеллі?
— Можете кепкувати з мене скільки вам завгодно, — сказав Фабіан розважливо. — Я знаю, що всі ці жарти йдуть від вашого зніяковіння, і тому все вам вибачаю.
— Майлзе, не будьте таким розумним, — попередив я.
— Повторюю, основне в цій справі — контроль. — Він ніяк не зреагував на мій маленький випад.
— Якщо мене не зраджує пам'ять, ви одружилися заради грошей, — нагадав я, — але шлюб аж ніяк не можна назвати щасливим.
— Я був молодий і жадібний, — признався Фабіан, — і біля мене не було мудрої старшої людини, щоб дати добру пораду. Я одружився зі сварливою дурепою, бо вона була багата і легкодоступна. І я зроблю все, що в моїх силах, аби ви не повторили моєї помилки. У світі повно гарненьких милих дівчат з багатими поблажливими батьками, єдина мета яких — одружитися з гарним, добре вихованим і освіченим чоловіком, який має досить грошей, щоб не ганятися за їхнім посагом. Одне слово, Дугласе, не забувайте старої приказки — багату дівчину любити так само легко, як і бідну.
— Якщо я буду таким багатим, як ви хочете, — наполягав я, — чого ж мені тоді турбуватися?
— Нам треба на всяк випадок застрахуватися,— сказав Фабіан.— Я теж не геній. Правда, на сьогодні ми дечого досягли. Але в очах справді багатих людей ми просто жебраки. Жебраки, що затіяли комашину метушню.
— Що ж, я вам вірю,— сказав я не без іронії в голосі.— Думаю, ви здатні довести нас обох до притулку для бідних.
— От-от, — ніби погодився Фабіан. — Ми ні від чого не гарантовані. Багатство з'являється і зникає. Ми живемо у вік швидких змін. Я в своєму житті... — Подумавши про своє життя у машині, що мчала на шаленій швидкості, він сумно похитав головою. — Ми живемо у вік катастроф. Можливо, у нас з вами зараз просто затишшя перед бурею. Краще заздалегідь вжити запобіжних заходів. До того ж становище у нас досить сумнівне. Ми ніколи не можемо бути певними, що нас не знайдуть. У будь-який момент може об'явитися якийсь не дуже приємний тип і подати нам рахунок на сто тисяч доларів. І нам буде набагато зручніше, якщо ми зможемо сплатити борг, хіба не так?