Якби я знав, що світ зникне завтра, я однаково посадив би яблуню сьогодні.
Цитата невідомого походження
Цю книжку точно можна читати як один великий аргумент на користь мінливої та непередбачуваної природи клімату. І, певна річ, так і справді є: клімат ніколи не був сталим. Кілька прикладів ви зустріли, читаючи цю книжку. Ми живемо на планеті, що постійно змінюється. Живій, динамічній планеті. Надзвичайно захопливій і неймовірно гарній планеті!
Але й також на доволі грубій планеті, коли вона не в гуморі. Ми кілька разів побачили це на власні очі: коли клімат змінюється, завжди комусь десь стає зле. Навіть якби зміна клімату сучасності була «природною», то я однаково не розумію, чому це мало б заспокоювати. Нам, або принаймні багатьом із нас, у кожному разі буде зле.
До того ж одне другому не заважає. У принципі цілком можливо, що одна або кілька «природних» змін клімату йде пліч-о-пліч із тією, що спричиняє людство.
Також можна сказати, що антропогенні зміни клімату теж природні. Ми, люди, – продукт природи, як і ціанобактерії. Останні ж спричинили як найгіршу катастрофу довкілля, так і найбільшу зміну клімату в історії, почавши викидати в атмосферу кисень – смертельну отруту для всього живого за тієї доби, півтора мільйона років тому. Крім того, ціанобактерії були набагато меншими та простішими організмами, ніж ми.
Нічого просто так не стається. За будь-якою зміною клімату, природною теж, стоїть якась причина. У випадку глобального потепління сучасності головною причиною є людство та наше спалювання горючих корисних копалин.
У цій книжці ми вистрибнули з глибокої античності, перетнули голоцен – великий вихід на сцену історії людей. Перейшли бродом багнисті поля бою Малого льодовикового періоду та ковзнули його замерзлими морями. Побачили, як погода й вітер вирізьбили відомий нам світ.
Поки нам у спину дме попутний вітер, було б легко залетіти й у ХХ століття, адже багато хто вважає, що саме у цю пору стає по-справжньому цікаво. Саме тоді погода і клімат починають істотно змінювати світ!
Продовженням цієї книжки могла б стати, наприклад, розповідь про «Титанік». Про те, як погода потопила найбільше пасажирське судно (принаймні одне з них: «Титанік» ж мав два сестринських кораблі – «Олімпік» і «Британік»). Тому що це і справді так. Винна в цьому погода. Іронічно, що «Титанік» потопив не шторм, а штиль. Якби Атлантичний океан не був гладенький, як дзеркало, у ніч проти 15 квітня 1912 року, стежові на «Титаніку» вчасно побачили б хвилі, які, як правило, розбиваються об айсберг, що дрейфує. Штурман міг би оминути айсберг, відвернувши катастрофу.
Я міг би розповісти про незвично потужний антициклон, що нависав над східними частинами Північної Америки взимку 1912 року та дав поштовх одній із найхолодніших зим сучасності. Настільки холодною видалася та зима, що зумовила введення в експлуатацію та поширення електричних обігрівачів.
Той же антициклон здійняв північні вітри, які перенесли айсберги із західної Ґренландії далеко на південь у море Лабрадор, де ходили трансатлантичні пароплави. У типовий рік лишень близько сотні айсбергів вдається не розтанути південніше сорока восьми градусів північної широти.
1912-й типовим роком не був. Цього року більше тисячі айсбергів спустилося південніше сорока восьми градусів північної широти.
Але світ пам’ятає лише один із них.
Але я не збираюся про це розповідати. Про «Титанік» знають усі, на цю тему написано досить багато книжок і знято достатньо фільмів. Якщо ви хочете прочитати книжку про «Титанік», я можу порекомендувати «A Night to Remember» американського письменника Волтера Лорда.
Я радше поставлю крапку наприкінці Малого льодовикового періоду, близько 1850 року, тому що, на мою думку, усе що сталося опісля, – це зовсім інакша розповідь. Тоді погоду починає змінювати світ, а не навпаки, і це історія, про яку пишуть і писатимуть чимало книжок.
Цю книжку я писав посеред рекордно спекотного та посушливого літа 2018 року, коли чимало лісів Північної півкулі палало, а європейські селяни відправляли свою худобу на бійні, коли тваринам бракувало корму.
Було б легко зробити винним глобальне потепління, втім, досі неможливо точно пов’язати погоду одного літа зі зміною клімату. Зате науково підтвердженим фактом є те, що ймовірність виникнення літ такого штибу чимраз більшатиме. Нам точно треба чекати більше таких, ба навіть спекотніших літ у майбутньому.
Проте це не означає, що ми попрощаємося з холодними та сніжними зимами, ні, ще не пора. Такі зими все ще приходитимуть, як і інші відомі нам природні явища. Щоправда, приходитимуть вони в екстремальнішій формі. На стероїдах, так би мовити.
