Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Причина танення льодовиків після середини XIX століття довго залишалася кліматологічною таємницею. Дослідники припускали, що на це вплинуло тогочасне різке зменшення атмосферних опадів.
Та нині це пояснення не вважається задовільним, особливо з огляду на те, що льодовики не просто зупинили свій наступ, а почали відступати. За тієї пори температури не почали помітно підійматися, ріст почнеться не раніше кінця століття. Якщо зважати лише на температуру, яка в цьому регіоні задокументована чи не найліпше у світі, то альпійські льодовики мали б почати танути не раніше 1910 року.
Тож що тут сталося? Говорячи знаменитими словами з фільму «Касабланка»: «Round up the usual suspects»[34]. А звичайними підозрюваними в цьому разі є ми, люди.
Власне кажучи, підняти температуру повітря навколо сніжки – це не єдиний спосіб її розтопити. Ефективним способом є посипати сніжку чорною сажею, через що вона почне поглинати сонячне тепло ефективніше, ніж раніше, коли сніжка ще була білою, як – саме так – сніг. Говорячи науковими термінами, сажа зменшила альбедо сніжки, здатність відбивати світло. Щоби переконатися в цьому власноруч, будь-хто може провести цей простий фізичний експеримент удома.
У 1850-х роках вміст вуглекислого газу в повітрі ще не піднявся настільки, щоби спричинити якесь потепління. Зате промислова революція начинила всю Європу заводськими коминами та паротягами, які викидають у повітря чимало чорної, як ніч, сажі. Вітри носили сажу всією Північною півкулею, приземливши її, зрештою, на вершини альпійських льодовиків. Історичні документи середини XІХ століття свідчать про те, що домогосподарки в австрійському Інсбруці, що неподалік Альп, не вивішували прання сушитися на вулицю, бо в повітрі витала сажа.
Усе це результати дослідження, зробленого на початку 2010-х років, яке очолювали австрієць Ґеорґ Касер, гляціолог в Інсбруцькому університеті, та американець Томас Пейнтер, сніговий гідролог Лабораторії реактивного руху НАСА. Стаття була опублікована у 2013 році в журналі «Proceedings of the National Academy of Sciences».
В основу наукової статті лягло дослідження двох крижаних кернів, один із льодовика Зіґналькуппе (4455 метрів над рівнем моря) неподалік швейцарсько-італійського кордону, а другий із льодовика Фішер (3900 метрів над рівнем моря) у Бернських Альпах. Раніше вважалося, що сажа заводських коминів Європи не могла опинитися на гірських схилах настільки високо, щоби спричинити танення. Втім названі крижані керни чітко демонструють, що кількість сажі у снігу, що випадав, різко зростає починаючи з приблизно 1860 року і пізніше. Навіть на тій висоті, звідки керни вибурили.
Потому вчені порахували кількість теплової енергії, яку зафіксована кількість сажі мала би поглинути із сонячного проміння. Тоді дослідники, не вдаючись до суперечливого пояснення – різкого зменшення кількості атмосферних опадів узимку, – побачили, що спричинене сажею танення цілком може пояснити відступ льодовиків у другій половині XIX століття.
Сажа європейських фабрик і залізниць гризтиме альпійські льодовики понад сотню років. Не раніше 1970-х років повітря у регіоні стане настільки чистим, що сажа перестане бути головним винуватцем танення льодовиків. Тоді ця роль дістанеться вже глобальному потеплінню, яке почало керувати еволюцією.
Інакше кажучи, за таненням льодовиків стоїть той самий вироблений людьми вуглець. Змінилися лише форма й механізм дії. У будь-якому разі Малий льодовиковий період, очевидно, добіг кінця, коли людство однією ногою ступило у XX століття, особливо якщо враховувати тогочасний перехід Сонця до активнішої фази. Усі цикли Бонда теж закінчувалися ж через кілька століть. Урешті-решт, саме сажа з європейських димарів стала початком кінця Малого льодовикового періоду на початку XIX століття. За п’ятдесят років до його реального кінця.
Сажа, певна річ, торкнулася не лише Альп. Вона дала про себе знати також, наприклад, у Ґренландії, де Норденшельд, першопроходець Північно-Східного проходу, наткнувся на цікаве явище під час ґренландської експедиції 1870 року. Полярник знайшов містичний чорний порошок на кризі й назвав його кріоконіт, «чорна пилюка». Порошок поглинав сонячне тепло, розтоплюючи кригу та утворюючи де-не-де глибокі дірки. Норденшельд уперше помітив і описав цей феномен, який, на його думку, мав космічне походження. Як виявиться згодом, чорний порошок походить із Землі. Це принесені вітром пилові частинки із лісових пожеж, вивержень вулканів та далеких пустель. А також із заводських коминів у Європі та Північній Америці. Також ці частинки містять життя у вигляді мікробів. Хай там як, найголовніше, що вони зменшують альбедо криги, пришвидшуючи її танення.
34
Візьміть звичайних підозрюваних (англ.).