Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Так було продано комерційним структурам оздоровчий табір відпочинку “Дельфін” у Миколаєві, розграбовано й зруйновано радiотехнічні пости на острові Зміїний і на Тендрівськiй косі та містечко ракетно-технічної бази в Балаклаві.
Особливо цей процес прискорився після того, як Верховна Рада Криму ухвалила постанову, що по суті скасовувала рішення українського керівництва про утворення регіонального відділення Фонду державного майна України у Республіці Крим. Ця постанова припиняла й дію Указу про Фонд державного майна України № 965 від 16 грудня 1994 року. Почався процес підпорядковування усього майна в Криму місцевій республiканськiй владі, де було створено і почав діяти свій фонд. Як результат дії командувача ЧФ та головкома ВМФ було створено правову основу на термінову реалізацію всього фонду інфраструктури ЧФ, що підлягає переданню українським ВМС. У місцевих органах влади Севастополя і Криму, а також Причорномор’я, де дислокуються частини ЧФ, почали проводити активну роботу з закріплювання та приватизацiї цих фондів.
Створилася така ситуація, коли Військово-Морськi Сили України припинили свій розвиток через майже повну відсутність коштів на будівництво кораблів і необхідних об’єктів, а Чорноморський флот продовжував активно розкрадатися і продаватися, іржавіти та розвалюватися. Останні три роки, з 1991 до 1994, флот не одержував централізованих постачань ні технічного, ні шкiперського майна. На полицях складів залишалося тільки запасне майно постів (ЗМП) або ЗМП з проектів, що застаріли. Якщо в 1991—1992 роках щороку розвантажувалося до 440 вагонів, то 1994 року одержано тільки два вагони технічного майна з Росії.
Найважче становище склалося з ремонтом кораблів та суден. Тільки менше як десять відсотків від необхідної кількості було відремонтовано 1994 року. Великі кораблі ЧФ взагалі не ремонтувалися. В одному зі своїх інтерв’ю газеті “Флаг Родины” (19 січня 1995 року) заступник командувача ЧФ з експлуатації та ремонту контр-адмірал Олександр Аладкiн заявив, що в разі припинення ремонту кораблів та виконання заходів з підтримки технічної готовності флот припинить своє існування протягом двох—трьох років. Відновлення ж ремонту через деякий час потребувало б збільшення його вартості в десятки разів, а в багатьох випадках завершення ремонту буде взагалі неможливим. Такого розвитку подій можна було очікувати, бо до кінця 1994 року ЧФ заборгував ремонтним заводам понад 200 мільярдів карбованців.
Через недостатнє фінансування було майже припинено ремонт ракетного крейсера “Слава” в Миколаєві, великого протичовнового корабля “Очаков”, сторожового корабля “Беззаветный” та підводного човна у Севастополі. Зупинено ремонт і на рятувальному судні “Эльбрус”.
Не могли на ЧФ зберегти свої кораблі і від розграбування. Сторожовий корабель “Деятельный”, що ремонтувався, був так розграбований, що його довелося списати, тому що дальший ремонт був неможливий.
Аналогічна ситуація складалася і на кораблях, що планувалися до передачі українським Військово-Морським Силам після поділу Чорноморського флоту. Майже кожного дня ми отримували повідомлення, що ці кораблі та судна безжалісно експлуатуються — значно вище виділеного моторесурсу на рік, після чого відправлялися на ремонтні заводи, де не ремонтувалися, а продовжували іржавіти та розкрадатися. Майже вісімдесят відсотків таких кораблів не мали запчастин. Комплектування цих кораблів проводилося за залишковим принципом, тобто екіпажі формувалися з особового складу з низьким рівнем професiйності, а це призводило до погіршення та псування технічного оснащення кораблів.
Отож, ішла все та ж неоголошена війна з майбутніми українськими ВМС. Тенденції, що яскраво простежувалися тоді, були загрозливими для майбутнього українського флоту.