"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
Відпустивши машину, Релінк попрямував пішки. Був м’який весняний день, і, хоч не йшов дощ і стояла тиша, повітря було вологе й холодне. Релінк підняв комір шинелі, глибоко засунув руки в кишені і прискорив ходу.
На розі, де він уже мав повернути в провулок, стояли, розмовляючи, два хлопці. Підходячи до них, Релінк стежив за ними з суто професійною настороженістю. Йому не сподобалось, що один з них держить руку в кишені. Релінк автоматично намацав свій пістолет і спокійно йшов далі. Він був не з полохливих.
Побачивши Релінка, який наближався до них, хлопці зійшли з тротуару.
Релінк уже проминув їх, як раптом земля під його ногами тривало і судорожно здригнулась і зараз же пролунав такий могутній громовий гуркіт, що з вікон будинку на розі посипалися шибки. У першу мить Релінк подумав, що поряд розірвалась граната, і інстинктивно стрибнув у бік. Оглянувшись, він побачив тих двох хлопців — вони сміялись.
Релінк майже бігом вернувся до себе в кабінет і подзвонив у військову комендатуру.
— Що це за вибух? — спитав він.
— За попередніми даними, на аеродромі, — відповів черговий.
— Подзвоніть мені, коли все узнаєте.
Черговий подзвонив через п’ять хвилин.
— Сильний вибух на аеродромі. Значні втрати людей і техніки…
Коли Релінк, Цах та Бульдог приїхали на аеродром, пожежа ще бурхала, в сіре небо впиралася стіна чорного диму. Великий проліт маневрової бетонної смуги, біля якої стояли літаки, був вивернутий з землі. Навкруги валялися уламки догоряючих літаків. Віддалеки у рядок лежали трупи. Деякі з них були в офіцерських мундирах повітряних сил. Солдати безладно метушилися біля охоплених полум’ям ангарів.
Релінк одразу зрозумів — диверсія. Величезна, добре підготовлена.
— Негайно зібрати все командування аеродрому, — наказав він Бульдогу і Цаху. — Нікого не випускати з аеродрому.
Прибіг полковник — начальник інженерної служби бази. Гладкий, червонолиций, він задихався після бігу і майже хвилину стояв перед Релінком з розкритим ротом, з якого виривалися тільки судорожні хрипи.
— Що скажете, полковник?
— Нещастя… величезне нещастя… — ледве вимовив той.
— Та що ви? Просто маленька подія, і все, — глузливо посміхнувся Релінк.
Полковник, нічого не розуміючи, витріщив на нього налиті кров’ю очі.
— Покажіть, де стояли літаки, — наказав Релінк.
Полковник підвів його до краю вивернутої з землі маневрової смуги.
— Частина стояла тут з інтервалами, визначеними інструкцією, а інші — там, — він показав на палаючий ангар.
На тому місці, де стояли літаки, зяяло кілька глибоких воронок. Було цілком ясно, що ці воронки утворилися від вибуху мін.
— Вибухи в ангарі й тут сталися водночас? — спитав Релінк.
— Спочатку в ангарі і через три секунди тут, — відповів товстун.
Вернувся Цах і доповів, що нікого з головного начальства на аеродромі немає.
— Де вони? Де ваші головні дурні? — закричав Релінк.
— Поїхали в місто… дивитися новий кінофільм… Сьогодні неділя, — відповів полковник.
— Цей кінофільм вони запам’ятають на все життя, — крізь зуби процідив Релінк і повернувся до Цаха. — Виходи з аеродрому закриті?
— Так точно.
— До нашого приїзду хто-небудь пішов з аеродрому?
— Чергові всіх прохідних і виїзних воріт сказали, що, крім начальства, з ранку ніхто не залишав аеродрому.
— Викличте сюди всіх своїх людей і починайте найсуворіше розслідування. Я піду в штаб бази. Ходімо зі мною, — наказав Релінк полковнику.
У кабінеті командуючого базою генерала Вітиха все блищало. Генерал славився своєю шаленою любов’ю до штабної чистоти і порядку. Релінк пригадав анекдот, що ходив у Франції, як генерал Вітих, розмістивши свій штаб у якомусь паризькому готелі, наказав вимити будинок з пожежних брандспойтів всередині й ззовні. Зараз Релінку хотілося висадити в повітря цей виблискуючий кабінет разом з його хазяїном. Однак треба братися до справи, і Релінк з ненавистю втупився на спітнілого полковника.
— Розкажіть, як це сталося.
— Вибухнуло о 12 годині 14 хвилин, — відповів, уже трохи отямившись, полковник.
— Де ви були в цей час?
— Спав.
— Чудово. А хто-небудь є на базі, хто пам’ятав би, що триває війна і перебував на посту?
— Оперативний черговий і його помічник.