Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Отак, збуваючи час за балачками, діти спускалися Стремінкою вниз. Нетерплячому читачеві вже, мабуть, давно кортить, аби вони якнайшвидше прийшли. Кваплюся запевнити такого читача, що й дітям кортіло того самого, та їм ще йти і йти… А допоки вони йдуть, варто нагадати ось про що: припади на їхню долю такі мандри якихось три дні тому, коли вони перебували в Англії, то вони давно вже б попадали з ніг від знемоги й знесилення, і ніяка сила не змусила б їх підвестися і продовжити шлях. Але в тім-то й річ, що в Нарнії все інакше, і навіть маленька Люсі була тільки на третину першокласниця, якій ще належало їхати в пансіон, а на дві третини — її величністю Люсі — королевою Нарнії.
— Нарешті, — радісно скрикнула Сьюзан.
— Ура-а-а! — загорлав Пітер.
Щойно за заворотом Стремінки перед ними розлігся круговид, від якого, погодьтеся, не могло не захопити дух. До самого небосхилу простягалася широка рівнина, а нею срібною стрічкою в’юнилася Велика ріка. З цього місця було видно навіть піщану обмілину, де раніше був брід, а тепер красувався довгий арочний міст. А за мостом розкинулося не те щоб місто, а так — містечко, не надто помітне на неосяжних обширах рівнини.
— Гляньте-но, — гордо зауважив Едмунд, — а місто стоїть на тому місці, де ми вели бій! Пам’ятаєте битву на Беруні?
Краєвид міста надав хлопцям свіжих сил. Ще б пак — саме тут вони здобули свою блискучу перемогу, а з нею і королівство!
Поринувши у спогади, Пітер та Едмунд якось непомітно підібрали животи, порозправляли плечі, підтягнулися і навіть, як здалося Тіквіку, стали вищими на зріст. Гном із жвавим інтересом прислуховувався до їхніх розповідей про минулорічні звитяги, бо для нього це були легенди сивої давнини, тож слухати їх можна було без кінця-краю.
Та час не чекає. Згадавши про це, хлопчики прискорили крок, неначе й не було за плечима переходу на багато миль, а на плечах — тяжких крицевих кольчуг. Зрештою, йти таки стало легше: хай лівий берег і спинався так само прямовисною стіною, зате правий ставав більш похилим і плескатим. Розколина закінчилася, і діти вийшли у долину. Правда, на превеликий жаль Сьюзан, долина Стремінки була геть уся вкрита все тим самим густим і темним лісом, проте особливо це вже нікого не турбувало. А дарма!
Ні сіло ні впало аж раптом почувся різкий звук: напівсвист-напівшерех — вж-ж-ик — і наче дятел стукнув дзьобом у стовбур. На якусь мить діти аж завмерли: де й коли вони чули такий вжик, і чому він так їм не до вподоби. Та жодної миті не гаяв Тіквік: він крикнув: «Лягай!» і впав у папороті, сіпонувши за собою Люсі. Ще мить Пітер вдумливо розглядав стовбур дерева у себе над головою, сподіваючись побачити чи то нахабного дятла, чи то білку, чи якусь іншу живу істоту. Та виявилося ні те, ні інше, ані третє: тріпочучи оперенням, зі стовбура стирчала довга зловорожа стріла. Ще мить — і їхні подальші плани змінилися б безповоротно. Пітер, штовхнувши Сьюзан, упав у папороть, коли наступна стріла устромилася у стовбур трохи нижче першої. Невидимий лучник стріляти вмів. Точніше, це був навіть не лучник, а лучники. І діти одразу ж у цьому переконалися: навколо, як горох, уперіщили стріли. Одна з них із дзенькотом чиркнула по шолому Сьюзан і сковзнула у траву.
— Швидше! Швидше! Назад! — закричав Тіквік.
Не підводячи голови, всі поповзли до схилу, звідки так весело спускалися ще якусь хвилину тому. Піт заливав очі, а хмари комарів і мошви, здійняті з листя папороті, з писком розлючено налетіли на прибульців. Усі поповзли хутчіше, а потім, не витримавши комариного пискотіння, скочили на ноги й, згинаючись, помчали вперед — тобто назад по схилу. А для більшої швидкості та щоб випадково не спіткнутися, хлопці тримали мечі в руках, а Сьюзан, аби не розгубити без пуття стріли, притискала сагайдак до боку.
Ох, і прикро ж було бігти вгору знайомою дорогою! Захекавшись, усі попадали у мох коло водоспаду за великим кругляком і, на свій подив, помітили, що відмахали чималу відстань. Бігти далі сил не було, хай навіть і стояло питання життя та смерті.
Усі уважно прислухалися до шуму водоспаду, намагаючись розпізнати звуки гонитви. Та гонитви не було.
— Ну, певно, обійшлося! — видихнув Тіквік. — Схоже, ми наразилися всього-на-всього на дрібну варту. Прочісувати ліс вони, напевне, не будуть — собі дорожче… Але налякали нас — здоров був, фініки-віники-йорж!
— Авжеж, — Едмунд кивнув у бік Сьюзан, — фініки-віники-йорж, але ще б трохи-трохи…
— Це все ніщо, маточки-тичинки! Одне кепсько: назад уже не посунешся…