Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— І справді… про це я не подумав, — зізнався Пітер.
— Нічого, буває! — втішив його гном. — Головне, що це не головне! Головне, що ця річечка (Стремінка вона чи не Стремінка) біжить саме туди, куди нам треба! На північ! А це означає, що десь попереду вона впадає у Велику річку і якщо ми підемо за течією, то вийдемо саме туди, куди треба! Здається, тут не так близько, як ми розраховували, але все ж…
— Молодець Тіквік! — підбадьорив гнома Пітер. — Гайда всі вперед! На північ, до Каспіана!
— Дивіться! Дивіться! — несподівано загукала Люсі.
— Що? Де? Чого? — захвилювалися інші.
— Лев! Невже ви не бачите?! Це ж Аслан, Аслан! — Обличчя її розшарілося, очі заблищали.
— Звідки… Аслан? Тут?.. — не збагнув Пітер.
— Лу! — перебивши Пітера, суворо промовила Сьюзан. — Поясни, будь ласка, де саме, як тобі здалося, ти помітила Аслана?
— Облиште розмовляти зі мною, як оті дорослі! — тупнула ногою Люсі. — Мені зовсім не здалося! Я і справді бачила Аслана!
— І де ж ти його бачила? — запитав Пітер.
— На тому боці розколини! Між двома горобинами! Он там! — зовсім не там, куди ми зібралися йти! Він радить нам іти за ним — угору!
— А ти звідки знаєш, що він там радить? — запитав Едмунд.
— Я… Я… Я знаю — та й годі!.. Із виразу його обличчя!
Усі здивовано перезирнулися, мовляв, що та мала верзе.
— Цілком імовірно, їхня величність справді могли побачити лева, — лагідно зауважив Тіквік. — От і мені казали, що в цих лісах водяться леви… Тільки з чого це їхня величність вирішили, що її лев налаштований до нас дружньо? Боюся, у цих лісах леви не доброзичливіші за ведмедів!
— Ви… та ви знущаєтеся з мене! — обурилася Люсі. — По-вашому, я не впізнала б Аслана?!
— Їхня величність знов-таки забувають, — ще уступливіше нагадав Тіквік, — що бачили свого лева якщо не тисячу, то вже принаймні років сто тому! Погодьтеся, що за цей час будь-який лев міг вельми постаріти, якщо не… гм! І потім, його могла спіткати доля інших тутешніх звірів: він міг втратити розум, мову і здичавіти…
Люсі почервоніла від люті, ще мить — і вона накинулася б на гнома зі стусанами, та Пітер поклав руку їй на плече:
— Не гарячкуй, Лу! ЛМД просто не розуміє, та й звідки йому розуміти? Якщо хтось і знає Аслана з нині живих, то це тільки ми, ви вже повірте нам, Тіквіку. Він не «будь-який лев», він — Аслан! І не варто так казати про нього! Питання лише в тому, чи був Аслан, чи ні?
— Звичайно, був! — Люсі ладна була розридатися.
— Розумієш, Лу, — зітхнув Пітер, — твоя впевненість, звісно, робить тобі честь, але погодься, якщо Аслана бачила лише ти, а одна людина може й помилитися…
— …Залишається одне — проголосувати, — запропонував Едмунд.
— Гаразд, — погодився Пітер. — ЛМД, серед нас ти найстарший, із тебе і почнемо! За що ти голосуєш: за те, аби йти вгору за течією, чи за те, щоб зійти вниз?
— Униз! — рішуче сказав гном. — Хто він такий ваш Аслан, я не знаю. Зате я знаю, що якщо піти вгору за течією, то цілий день може забрати пошук місця, де перетнути розколину. А берег із того боку — ох, який крутий! Якщо ж ми підемо вздовж розколини праворуч, то за якихось дві годин будемо коло Великої річки! Ну, а крім того: якщо тут і справді водяться леви, то краще триматися від них подалі… а не ближче до них, як пропонують їхня королівська величність.
— Твоя черга, Сьюзан.
— Ти тільки не ображайся, Лу, — сказала Сьюзан, — та я вважаю так само: йти треба вниз за течією. Правду кажучи, від втоми я вже вмираю і дуже хочу нарешті вирватися з лабетів цього лихого лісу. Та ти ж і сама розумієш: раз ніхто, крім тебе, нічого не бачив, виходить, буцімто ти вирішила за всіх, а це не демократично.
— Едмунде?
— Усе воно нібито й так, — скоромовкою видав Едмунд (він помітно хвилювався і навіть почервонів), — і в кожного своя правда… Але я ось що хочу сказати: коли ми вперше потрапили в Нарнію — чи то рік, чи то тисячу років тому — вважайте, як хочете! — то першовідкривачем була саме Люсі. Але ніхто з нас їй відразу не повірив. І я теж! А що вийшло? А вийшло те, що правду казала саме Люсі. Повіримо ж їй і цього разу — і це буде тільки справедливо. Я за те, аби йти вгору!
— Дякую, Еде! — вигукнула Люсі і схопила його за руку.
— Що ж, слово за тобою, Пітере, — сказала Люсі, — хочу сподіватися, що…