Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Каштан зупинився, важко дихаючи, і мокре лахміття сховалося у западинах і нішах вихудлого тіла. Він з покорою, навіть із запопадливістю, подивився кудись у горішню темряву і відповів крізь відсапування:

— Я лише мала плотвичка у Ріці Помилок. Хто побачить плотвичку у жовтій поводі світу, кого вона образить?

— Ти сам — потік і байрам[99] жовтих помилок, Юрасю. І є Ті, котрі бачать найменших плотвичок у найширших водах. Ти танцюєш сема[100] так, ніби хочеш зафарбувати істину собою. Істина ж має бути безбарвною.

— Він танцює страждання… — несподівано втрутилась дівчина.

— Помовч, жінко! — різко обірвав її бородань.

Анемподестові здалося, що дзеркало відобразило злу гримасу на Каштановому обличчі (а може, то був тільки блудний послід танцівного шаленства). Костоголовий заперечив:

— Істина недосяжна, Голомозий Драбанте, завжди недосяжна. А мені ось маркотно, неспокутно й ніяково мешкати посеред бридко страчуваного світу.

— Не можна бридитися незворотним, шукачу, бо з обридження твого може повстати лише Танечний Псявірник.

— Чи так мене до вертепу бридливців остаточно припнуто?

— Далося взнаки, — невизначено підсумував той, кого Каштан назвав Голомозим Драбантом.

Нікта випустила з люльки кілечко диму й сонно позіхнула.

— Чи пам’ятаєте ви, — звернувся до приятелів костоголо-вий, — ту атракційну сцену у «Мнемозаврі», де Набатій пояснює цариці Савській, що якби додати до «ніщо» ще одне «ніщо», й ще раз «ніщо», і так тисячі тисяч «ніщо», то рано чи пізно, хоча б і через десять років невпинного додавання, обов’язково має з’явитися «щось» як наслідок неминучих помилок у називанні?»