Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:

Середина IX століття. Східна Європа охоплена війнами. Праукраїнські племена під тиском Хазарії та служителів демонічного божества, знаного під ім’ям Богомола, відступають на Захід. Але й на землях їхньої нової батьківщини — Прикарпаття — ворог не залишає їх у спокої. З глибин віків виринає містичний спадок магів, що загрожує всьому сущому. І Серединний світ людей, і вищі світи богів завмерли у тривожному очікуванні. В цей буремний час у далекому гірському городищі доля зводить героїв роману для того, щоб учергове змінити хід історії. Хоча події, описані у романі «Шлях Богомола», відбулись понад тисячоліття тому, їх відлуння ще й досі можна почути у легендах та переказах гірських народів, у шепотінні вітрів на перевалах, у плескоті кришталевих карпатських джерел та водоспадів.
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
1 ... 79 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 146
Перейти на страницу:

Анемподест подумки відбив напад жорстокого сумніву щодо тісних родинних зв’язків потвори і красуні, але вирішив бути чемним із несподіваними прибульцями. Він перехопив гілляку надійнішим робом і сказав:

— А мене тямущі люди звуть братом Анемподестом. Три роки я був послушником у Сіверському скиті у предивного молільника авви Макарія, а тепер став прочанином і з благословення авви мандрую з молитвами до Гробу Господнього. Позаяк цей ліс оточений зо всіх боків знавіснілими людьми, що прагнуть пролиття крові, я не раджу вам, Гіппокастанію, робити з нього ексодус[90] найближчим часом, особливо враховуючи ваш нетутешній вигляд та вроду вашої доньки. Отримуючи на певний час у сусіди (нехай діється воля Господня!) вас двох, людей з чудернацькими іменами, я вважаю за необхідне dignor illud fasere[91] хоча б знанням про ваше минуле убезпечити себе від прикрих несподіванок.

— Aliquid ad exodium ducere, — процитував Верґілія костоголовий. — Хіба ж цей ліс настільки вузький, що трійко мандрівників у ньому одразу ж приречені на сусідство?

— Отож-бо й воно.

Кінський Каштан тяжко зітхнув, почухав коліно ціпком й протягло подивився на Нікту, немов кажучи: «Знов те саме, мала!» Дівчина тим часом неквапно розчісувалась черепаховим гребінцем. Крізь дірки і розповзлості у камкалафті[92] її колись панського одягу бронзовіло молоде тіло. Лахміття не спромоглося приховати ні напруженої вигином талії, ні розвинутих стегон, ні соковитих сідниць. Щось уривчасто-дитяче й зіпсуте вередливою звабою було присутнє в її рухах, вигинах і гримасках.

— Звідки ж узялось таке диво?» — подумав він, відчуваючи, як розгортається зачаєний нижче черева причинний змій.

Кінський Каштан тим часом, пожувавши прищуваті губи, зважився на розповідь:

— Ми, пане-кумплю, є мандрованими акторами, учнями незрівнянного Тадея Сімпліціуса, котрий ще за короля Жиґимонта Третього отримав тисячу дукатів від ністрянського князя Радула за сценаріум «Саломеї». Ви ж як людина освічена напевне пам’ятаєте звідти знаменитий монолог нечестивого короля Ірода, котрий (тобто Ірод) звертається, плачучи, до Господа Адоная, а хор відповідає йому таким низьким і зловісним співом: stagna siccaverunt! Два роки тому моя Нікта грала у цій славетній виставі принцесу Саломею й танцювала так звабливо, що коронний мечник Мантшиковський, нині вже покійний, готовий був кинути до її ніг (ви ж бачите які в неї стрункі ніжки!) всі свої маєтності… Так-от, у Тульчині три тижні тому ми ставили для весільних гостей тамтешнього підскарбія костюмовану інтермедію «Мнемозавр», що її автором був наш командор Лицедійної фіри, незрівняний пуппенмейстер (себто лялькар) Бубоній Карпіус Пелех. Його, невдаху, якісь тубільні інсургенти[93] прийняли за людину жидівської віри і при хрещенні ненавмисно втопили. Але він, прости Господи, сам був винен, адже моя Ніктамена йому напророчила за тиждень до того проклятого дня: deberi morti fatis[94]… Інсургенти розігнали нещасливе тульчинське весілля, посадили на палю самого пана підскарбія, багаторазово скривдили в усі передбачені й непередбачені отвори його горопашну наречену, а проти ночі спалили й нашу фіру, забрали оксамитову завісу та конячку Зосю. От цього вже не витримав і помер наш старий товариш Фуць-з-пуделем. Аж вуха у нього предивно посиніли. І всі були здивовані, коли наступного дня посеред майдану здох його пудель і в тої собацюри так само посиніли вуха. Певно, астральні тіла цих двох були надто тісно переплетені в Аштатоті… Акробатку ж нашу, бідолашну Сапфіру, яка у «Мнемозаврі» грала царицю Савську, ми тоді сховали серед лахміття й ляльок, але вночі вона кудись щезла. Може, подалась до циганського табору в Умань, бо мати у неї була з того непосидючого народу, а може, лише тільки вилізла до вітру й втрапила у смертельну пригоду… Адже тепер такі настали часи, пане-кумплю, що куди б не виліз, усюди чигає на тебе ворог, торборіз, або ж яка-небудь згіршуюча пригода… А вже у місті Старокостянтинові, якраз перед днем святих порфироносних Костянтина й Олени, від отруйного пива нагло віддав Богові душу мій однокровний брат і неперевершений ярмарковий маг Бальтасар (саме він, до речі, людолячно грав короля Ірода у «Саломеї» і так ревів зі сцени, що краківські шляхтянки млоїлися і втрачали свідомість). От ми з малою і залишилися удвох сиротами посеред усього цього вселенського зрушення та зніяковіння. Як писав Тацит, hic fratrem, propinquum ille, alius parentes lamentari…[95]

вернуться

90

E x o d u s (лат.) — вихід. Це слово св. Гієронім застосовує у «Вульгаті» для перекладу назви другої книги Мойсеевого П’ятикнижжя.

вернуться

91

Вважати пристойним (лат.). Цитуючи Сенеку, Анемподест невиправдано використовує невизначену форму латинського дієслова.

вернуться

92

Узагальнююча назва дорогих тканин VII ст.

вернуться

93

I n s u r g e n t i s (пізн. лат.) — повстанці.

вернуться

94

Був приречений на загибель… (Лат.)

вернуться

95

Хто оплакував брата, хто — родича, хто — батьків (лат.).

1 ... 79 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 146
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)