Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Та пирхнула:

— Це ти мені будеш розповідати про «перденси»? Я двадцять три роки прожила в Матні. Помовч краще.

— Тебе вбили?

— Помовч же, кабанчику. — Дівчина присіла навпочіпки і розстебнула прочанинові гульфік. Але тут він зазнав фіаско. Не встигла Сапфіра доторкнутись рукою до його гарячої сурми, як та почала випорожнюватися. Марципанова Акробатка із сумною гримасою спостерігала за його здриганнями і при останньому напруженні підставила язика під білуваті краплі. Потім вона витерла обличчя нарукавним мереживом і насмішкувато подивилась на Анемподеста.

— З тих двох сотень чоловіків, котрих я мала у двох світах, ти — найпрудкіший олень. Цікаво, кого ти побачив у своїх мріях: мене чи Нікту?

— А ти — облудлива лисиця, обтяжена невідпокутними провинами перед Богом.

— Он як… — Акробатка дала легкого щигля охлялому змієві й підвелася. — Може, тоді ти святий, чоловіче? Втік з монастиря, вкрав дзеркало, видурював у селян харчі. Тут тобі не Матня, тут все про всіх відомо.

Прочанин знітився і промурмотів:

— Я, безперечно, теж грішник, але йду відмолювати гріхи до Святої Землі.

— Тоді помолися й за мене, Витискуваче, бо в цій вихудлій явності немає Єрусалима.

Анемподест нащось зняв з пояса ніж і перевірив заточку. Узориста сталь була гострішою за лезо німецької алебарди. Сам візерунок мав емалеве поле і золоту насічку у вигляді переплетених драконів.

— Чи сподобилася ти відпущення гріхів перед… переселенням? — спитав прочанин, старанно уникаючи погляду мешканки Опадла.

— То не твоя турбота, Витискуваче, — сказала Сапфіра, її плоть втратила світлоносність й вижовкла. — Твоя турбота — зовсім інше.

— Чому ти називаєш мене Витискувачем?

— Дістанемось Карнавалу, і там тобі все пояснять.

— А ти?

— Нам з тобою ще довго мандрувати шляхами Вузької Явності. Набалакаємося.

— І ти розповіш мені про Нікту?

— Так.

Анемподест перехрестився, спрямував ніж у бік дівчини і промовив:

— Минулого полудня, якраз перед тим, як твої друзі вкрали дзеркало, я мав ехрlісо[105] видіння. Якісь Сили промацували мене, і була проголошена carmen infame[106], що я «не зможу»… Так обрано мене чи не обрано? Ким обрано й ким відкинуто? Чи не диявол, Infalsator, Батько Оман, тебе послав, блудний дух лицедійки Сапфіри, спокушати прочанина і затримувати його на шляху до Єрусалима? Чи не у вітальні Пекла ми тепер перебуваємо? Допоки не даси мені відповідей і я не переконаюся в їхній істинності, нікуди з тобою не піду!

Сапфіра ніби чекала на ці запитання. Вона витягла з-під сорочки амулет і простягнула його прочанинові. Він узяв його обережно, немов отруйного гаспида. На золотому диску з агатових пластин було викладено зображення жука.

Він згадав Братську школу і вчителя латини Яна Августа Лянґеля, який накульгуючи ходив диспуторієм і цитував Верґілія, кумедно гундосячи при кожному «n»: Cassandra non unquam credita Teucris[107]. Потім він почув рев невидимих опадлійських ґемонів[108] і прокинувся від синтезу протилежних думок.