Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Ось тому й понакидали до історії цілу купу неправди. Тут і вигадки про Гедігольда, Монтигердовича, Довгірда, Федора Несвизького та інше. Серед запущених фальшивок — фантазії про володіння польським королем Ягайлом Поділлям У 1394–1411 роках. Треба було надати хоч якесь (блюзнірське) право Ягайлові загарбувати ту землю.
Варто зазначити: хоча імперській історіографії категорично забороняли досліджувати та оприлюднювати будь-які факти тих далеких часів, та українські історики під тим чи іншим виглядом знаходили шпарини і докопувались істини. По суті, наші науковці, класики й рядові, давно вже спростували факт володіння Поділлям польським королем Ягайлом. Та нікому з них не дозволили зробити такий офіційний висновок.
Дозволили спростувати тільки окремі факти. Тому ми й досі «співаємо» московсько-польську «пісню» про володіння Ягайла Поділлям у 1394–1411 роках. Вивчимо це питання прискіпливіше.
Цю тему свого часу досліджувало багато українських істориків. Серед них: М. Молчановський, Юхим Сіцінський, Михайло Грушевський, Віталій Михайловський, на праці яких ми й опиратимемося.
Ось як описав похід Вітовта на Поділля Юхим Сіцінський: «Витовт осінню 1393 р. рушив на Поділля з Північного Сходу (Києва. — В.Б.), і перше всього підійшов до Брацлава, взяв його, потім взяв Соколець, значний тоді город на Бузі (тепер село Соколець на Брацлавщині), а після пішов на столицю Поділля — Кам’янець. Підійшов він до Кам’янця ніччю, а на другий день взяв його…
Далі Витовт здобув інші подільські міста: Смотрич, Скалу і Червоногород. Це було восени 1393 року» [151, с. 56].
За Ю. Сіцінським, Поділлям тоді правив Федір Коріатович, який, по суті, не визнавав Вітовта і, дізнавшись про похід того, «обсадив подільські міста Волохами (молдавський князь Роман був його спільником) та угорським військом, що прислав йому угорський король Жигимонт, — а сам подався на Угорщину… В Угорщині він мав давні зв’язки і навіть одержав там місто Мукачів з околицями…» [151, с. 55–56].
Як бачимо, Федір Коріатович не міг бути Федором Несвизьким, який після 1430 року очолював боротьбу православного люду, насамперед подолян, із навалою католицької Польщі на Поділля у 1430–1434 роках. Тому Юхим Сіцінський і пише, що Федір Коріатович помер у Мукачеві 1414 року.
Рухаємося далі. Ось як Русько-литовський літопис розповідає про передачу Поділля Вітовта Ягайлу:
«Великий князь литовський Витовт здобув Поділля… і ніхто йому ні з котрого боку не помагав. Тоді король Ягайло почав просити Витовта, рекучи: «Милий брате! дав тобі Бог добути Подільську землю, учини мені тую честь — дай мені Подільську землю». Як каже Кромер, Витовт мусів піти на компроміс і признати, що він одержав Поділля від Ягайла, як ленне надання» [151, с. 65–66].
І Вітовт немовби після цього передав Польщі Західне Поділля, а «Східне Поділля (Брацлав, Вінницю, Соколець, Кременець) князю Корибуту — Дмитру Ольгердовичу, ця звістка опирається на ототожнення Корибутового сина Федора з Федьком Несвизьким, що немовби був діячем на Східному Поділлі в 30-х роках XV ст. і називав ті волості своєю батьківщиною. «Але те ототожнення дуже непевне, а значить, і звістка про передачу Східного Поділля Корибуту мильна» (так заявляв Михайло Грушевський. — В.Б.)» [151, с. 66].
Ягайло немовби у 1395 році передав Подільську землю якомусь Спитку з Мельштина, як князівство. Хоча Спитко князем не був, отож, за законами тих часів, володіти Подільським князівством не міг. Це явище у польських хроністів пояснень немає.
Спитко з Мельштина 1399 року загинув у битві на річці Ворсклі, і Подільська земля опинилася в руках литовського князя Свидригайла, яку невдовзі у нього Вітовт і Ягайло відібрали. Після цього нібито Ягайло особисто володів Поділлям, але його намісники — невідомі. А сам Ягайло, звичайно, на Поділлі не жив. Справді цікаво: «Ягайло, щоби задовольнити Поляків, в червні 1395 р. передав свої права на Західне Поділля польському вельможі… Спиткові з Мельштина воєводі Краківському, і видав йому грамоту від 13 VI 1395 р.» [151, с. 67].
То нічого, що вперше та грамота опублікована в Кракові 1882 року, за московських часів володіння Польщею.
Притому в грамоті Спиткові йдеться, що «Східне Поділля — округи Межибожа, Божського і Вінниці зі усіма їх приналежностями й правами задержуємо для себе (тобто Ягайла) й для своїх наступників» [151, с. 67].
Ось такий хитрий документ. Ще Юхим Сіцінський вказав на існуючі у грамотах та літописах анекдотичні розбіжності. Послухаємо: