Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
Була одна галузь, в якій людині не було рівних: вона свідчила про необмежену майстерність у вигадуванні ефективніших способів убивати, підкорювати, мучити та всіма шляхами створювати одне одному неприємності. Людина — це її власний найжорстокіший жарт на собою. Основа гумору була...
— Людина — це тварина, яка сміється, — відповів Джубал.
Майк серйозно над цим задумався:
— Тоді я не людина.
— Що?
— Я не сміюся. Я чув сміх, і це мене налякало. Потім я ґрокнув, що це не шкодить. Я намагався навчитися... — Майк відкинув голову назад і видав сипле гоготіння, що дратувало більше від каркання дурня.
Джубал закрив вуха:
— Зупинись! Зупинись!
— Ти почув, — сумно погодився Майк, — я не можу правильно цього зробити. Тож я не людина.
— Зачекай-но хвилину, синку. Не здавайся так швидко. Ти просто ще не навчився сміятися... І ніколи не навчишся, просто намагаючись це копіювати. Але колись ти навчишся — я обіцяю. Якщо житимеш серед нас достатньо довго, одного дня ти побачиш, які ми смішні, і сам почнеш сміятися.
— Буду?
— Будеш. Не переймайся цим і не намагайся ґрокнути це; просто дозволь йому прийти. Знаєш, синку, навіть марсіанин колись засміється, коли ґрокне нас.
— Я чекатиму, — спокійно погодився Сміт.
— А поки ти чекатимеш, навіть не сумнівайся в тому, що ти людина. Ти людина. Людина, народжена жінкою, народжена для тривог... і одного дня ти ґрокнеш її повноту і сміятимешся, тому що людина — це тварина, яка сміється сама з себе. Що ж до твоїх марсіанських друзів — я не знаю. Я ніколи їх не бачив, не ґрокнув їх. Але ґрокнув, що вони можуть бути «людьми».
— Так, Джубале.
Гаршоу думав, що розмова закінчена, і відчув полегшення. Він вирішив, що не почувався таким розгубленим з того дня, як його батько взяв на себе сміливість пояснити йому про пташок, бджіл та квіти — коли було занадто пізно.
Але Людина з Марса ще не закінчив:
— Джубале, мій брате, ти запитував мене: «Хто створив Світ?», і я не мав слів, щоб сказати, чому не відразу зрозумів, що це питання. Я розмірковував над словами.
— І?
— Ти сказав мені: «Бог створив Світ».
— Ні, ні! — поспішно сказав Гаршоу. — Я сказав тобі це, оскільки всі ці релігії кажуть багато, а більшість з них стверджують: «Бог створив Світ». Я сказав тоді, що не ґрокаю повноту, але «Бог» — це слово, яке вони використовують.
— Так, Джубале, — погодився Майк, — «Світ — це Бог».
А потім додав:
— Ти ґрокаєш.
— Ні. Мушу визнати, що ні.
— Ти ґрокаєш, — обережно повторив Сміт. — Я поясню. У мене не було слів. Ти ґрокаєш, Анна ґрокає. Я ґрокаю. Трава під моїми ногами ґрокає у радісній красі. Але мені потрібно було слово. Це слово — Бог.
Джубал трусонув головою, щоб прояснити свідомість:
— Продовжуй.
Майк із тріумфом вказав на Джубала:
— Ти є Бог!
Джубал ляснув себе по обличчю:
— О Ісусе! Що я накоїв? Послухай, Майку, заспокойся! Охолонь! Ти мене не зрозумів. Вибач. Мені дуже шкода. Просто забудь, що я казав і ми почнемо спочатку іншим разом. Але...
— Ти є Бог, — спокійно повторив Майк. — Той, що ґрокає. Анна — Бог. Я — Бог. Радісна трава — Бог. Джилл завжди ґрокає у красі. Джилл — Бог. Усе сформоване, зроблене і створене разом... — він пробурчав щось марсіанською та посміхнувся.
— Добре, Майку. Але нехай це почекає. Анно, ти запам'ятала усе це?
— Ви ж готові закластися, що так, бос!
— Зроби для мене запис. Я над ним попрацюю. Я не можу залишити це просто так. Я мушу... — Джубал підняв очі і сказав: — О, мій Бог! Усім бойова тривога! Анно! Встанови тривожну кнопку в режим аварійного керування і, заради Бога, тримай пальця на ній; вони не повинні летіти сюди, — він глянув знову, два великих повітряних авто прямували до них з півдня. — Але боюся, що саме це вони і роблять. Майку! Ховайся в басейн! Пам'ятай, що я тобі казав, вниз у найглибшу частину, залишайся там, підтримуй спокій і не піднімайся, аж доки я не відправлю за тобою Джилл.
— Так, Джубале.
— Негайно! Рухайся!
— Так, Джубале. — Майк пробіг кілька кроків, стрибнув у воду та зник. Він пам'ятав, що потрібно тримати коліна прямо, пальці випрямити, а ноги разом.
— Джилл! — закричав Джубал. — Пірни і вилізь нагору. Ти теж, Ларрі. Якщо хтось це бачив, то я хочу заплутати їх у тому, скільки людей користуються басейном. Дорказ! Вилазь швидше, дитинко, і знову пірни. Анно... Ні, у тебе тривожна кнопка; ти не можеш.