Чужинець на чужій землі

Якщо Бог існує (питання, щодо якого Джубал зберігав ретельний інтелектуальний нейтралітет) і якщо Він дійсно бажає, щоб йому поклонялися (ствердження, яке Джубал вважав за своєю природою неправдоподібним, але ймовірно можливим у неясному тьмяному світлі його власного незнання), то тоді (умовно підтверджуючи сказане вище), все одно Джубалові здавався надзвичайно малоймовірним та reductio ad absurdum[33] той факт, що Бог, який може формувати галактики, буде приємно схвильований чи збентежений від виставлених напоказ дурниць, які фостеріти пропонували йому як «поклоніння».

Але з похмурою відвертістю Джубал визнав, що Всесвіт (поправка: та частина Всесвіту, яку він бачив на власні очі) може бути in toto[34] чудовим прикладом перетворення на безглуздість. У такому разі фостеріти могли бути одержимими Правдою, лише Правдою і нічим, окрім Правди. Тоді — у кращому разі — Всесвіт був збіса дурним місцем. Але можливе пояснення його існування випадковими збігами обставин, марнославні вигадки з приводу того, що якесь абстрактне «щось» «просто сталося», що атоми «випадково» поєдналися у форми, які «випадково» виглядають як сумісні закони, — були ще дурнішими. Так само, як припущення, що якісь з цих форм «випадково» стали Людиною з Марса та іншими, — наприклад, тупоголовими старими простаками, яким Джубал зараз почувався.

Ні, Джубал не купився б на теорію «випадковості», популярну серед людей, які називали себе науковцями. Випадкова можливість — це недостатньо точне пояснення для існування Всесвіту. Справді, випадкова можливість — це недостатньо точне пояснення випадкової можливості: жоден казанок не може варити сам.

Що ж тоді? Не можна було віддати перевагу «хоча б гіпотезі»; лезо Оккама не могло розрізати головну проблему Природи Божественного Розуму (можеш називати його як хочеш, ти, старий негіднику; це коротке, просте, англо-саксонське визначення, так і не здолане чотирма посланнями, — чудовий ярлик для того, чого ти геть не розумієш).

Чи були якісь підстави для того, щоб віддати перевагу будь-якій прийнятній гіпотезі, коли ви просто не розумієте проблеми? «Ні!» І Джубал відразу ж визнав, що впродовж свого тривалого життя він цілковито, абсолютно не зрозумів основних проблем Всесвіту.

Тож фостеріти могли мати рацію. Джубал не міг навіть вказати, в чім вони, власне, помиляються.

Але, жорстоко нагадав він собі, у нього залишилося дві речі: його власний смак і його власна гордість. Якщо натомість фостеріти мали монополію На Правду (як вони це стверджували), якщо Рай був доступний лише фостерітам — тоді він, Джубал Гаршоу, джентльмен, вільний громадянин, обирав вічність, сповнену болісного прокляття, обіцяного усім «грішникам», які заперечували Нове Одкровення. Тоді він не зміг би побачити відкритий Лик Божий... Але і його зору було достатньо, щоб точно визначити своє місце серед людей — а саме цього фостеріти, в біса, не могли досягти.