Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Смерть не є подією життя. Бо смерть не переживають. Якщо під вічністю розуміють не нескінченну тривалість часу, а безчасовість, то живе вічно той, хто живе в теперішньому[613].
Ми бачимо тут, що Спіноза в певному сенсі помилявся, коли протиставляв розмірковування про смерть та розмірковування про життя[614]. Вони насправді невіддільні одне від одного, вони засадничо ідентичні і обидва є необхідною умовою усвідомлення себе. З цього погляду буде такою самою помилкою радикально протиставляти вправляння у смерті у Платона, з одного боку, та у стоїків і епікурейців — з іншого. Оскільки з обох боків у цій вправі завдяки думці про смерть завжди йдеться, зрештою, про усвідомлення себе, оскільки в той чи інший спосіб Я, що мислить свою смерть, мислить себе в позачасовості розуму чи в позачасовості буття. Відтак, можна сказати, що вправляння у смерті у певному сенсі є найфундаментальнішою філософською вправою.
КОНЦЕНТРАЦІЯ НА СОБІ ТА ІСПИТ СУМЛІННЯ[615]
У перспективі життєвої філософії, яку ми наразі викладаємо, усвідомлення себе є сутнісно етичною дією, завдяки якій трансформується спосіб буття, життя та погляд на речі. Мати самосвідомість означає усвідомлювати моральний стан, у якому перебувають. Те, що традиція християнської духовності називає іспитом сумління, було дуже поширеною практикою у філософських школах Античності[616]. Ця практика спирається передусім на той простий факт, що початком філософії в усіх школах є усвідомлення стану відчуження, розпорошеності, нещастя, в якому перебувають перед тим, як навернутися до філософії. Епікурейському принципові «Знати свою ваду — це перший крок до здоров’я»[617] відповідає принцип стоїків: «Відправним пунктом філософії […] є усвідомлення власної слабкості»[618]. Але йдеться не лише про те, щоб думати про свої помилки, йдеться також про те, щоб констатувати той поступ, який здійснюють.
Щодо стоїків, ми знаємо, що засновник школи Зенон, рекомендував філософу аналізувати свої сновидіння, з метою дати собі звіт у поступові душі, а це дає змогу припустити існування практики іспиту сумління:
Він вважав, що за допомогою своїх сновидінь кожен може бачити поступ, який він здійснив. Цей поступ є реальним, якщо людина уві сні не побачила себе переможеною якоюсь ганебною пристрастю, не погодилась із чимось поганим та несправедливим і, тим більше, не зробила такого, а отже, якщо здатність душі уявляти та переживати, розслаблена розумом, розкошує в чистому океані спокою, що його не тривожить жодна хвиля[619].
Вже Платон, як ми бачили[620], констатував, що сновидіння дають змогу виявити стан душі. Ця тема знову постає у християнській духовності[621].
613
Вітґенштайн, Логіко-філософський трактат, 6.4311 / Тут і далі — пер. Є. Поповича.
614
Спіноза, Етика, IV, 67.
615
С. 261 — фр. слово conscience в сучасному вжитку поєднує щонайменше два основних значення, які передаються різними укр. словами: «свідомість» та «сумління/совість». Перше позначає поняття філософії та психології, друге — моралі. Існування трьох різних слів в укр. мові обумовлене лише історичними обставинами — всі три є утвореними в різний час і в різних контекстах кальками лат. conscientia чи його новоєвропейських кальок. Проблема перекладу цього фр. слова полягає у тому, що незважаючи на виникнення у фр. мові виразу conscience morale, який означає саме «сумління/ совість», слово conscience продовжує поєднувати вказані значення, тісно пов’язані між собою як історично, так і змістовно: ще до виникнення новоєвропейського поняття «свідомості» як універсальної пізнавальної здатності, моральна оцінка власних дій (яка спонукається свідомим іспитом чи мимовільними докорами сумління) передбачала здатність індивіда діяти свідомо і усвідомлювати свою діяльність. Через це фр. слово conscience перекладається як «свідомість» у всіх випадках, за винятком тих, коли автор свідомо вживає вираз conscience morale, та сталих виразів, таких як examen de conscience («tribunal intérieur» de la conscience) — «іспит сумління» («внутрішній суд» сумління»). — Прим. перекладача.
616
Див.: Jaeger H. L’examen de conscience dans les religions non chrétiennes et avant le christianisme // Numen. — 1959. — T. 6. — P. 175—233; Ditrionnaire de spiritualité. — T. IV. — 1961. — P. 1972; Hadot I. Seneca… — P. 66—71.
617
Сенека цитує текст Епікура: Сенека, Моральні листи до Луцилія, XXVIII, 9.
618
Епіктет, Бесіди, ІІ, 11, 1.
619
Плутарх, Як помітити прогрес в чесноті, 82 f.
620
Платон, Держава, 571 d.
621
Евагрій Понтійський, Практичний трактат ченця, §54—56; див.: Refoulé F. Rêves et vie spirituelle d’après Evagre le Pontique // Supplément de la Vie Sprirtuelle. — 1961. — T. 59. — P. 470—516.