Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Того ранку, як і щодня, в шибки монотонно тарабанив осінній дощ. За вікнами стелився мокрий туман. Від великого каміна на всю кімнату розливалося приємне тепло. Пахло живицею. Улюблений Нансенів пес, розлігшись на ведмежій шкурі, ліниво стежив за спалахами вогню і снопами іскор, що раз по раз вихоплювались із смолистих полін. Таємничий стук у двері перервав тишу, яку досі порушувало тільки скрипіння пера на папері. Нансен неохоче підвів голову над столом, на якому височіла куча списаних аркушів, притиснутих моржевим іклом. «Немає ні хвилини спокою», — подумав він невдоволено, знову повертаючись до початого речення. Стук повторився.
— Прошу, — відповів покірливо.
Обличчя його проясніло, коли у дверях показалася Єва.
— Якраз про тебе оце писав… — сказав тепло Фрітьоф.
— Пробач, Фрітьофе, що перебиваю тобі роботу. Приїхали якісь люди. Я вже пояснювала, що ти дуже зайнятий, але вони не йдуть, неодмінно хочуть побачитися з тобою. Вигляд у них якийсь урочистий…
Гості були несподівані. І розмова з ними була незвичайна.
— Від імені всього народу ми ласкаво просимо, щоб ви, Фрітьофе, наш національний герой, погодилися стати королем Норвегії, — заявили прибульці.
Нансен не приховував свого хвилювання і довго пояснював їм, чому він не може прийняти цієї честі.
— Я передусім науковець, — розтлумачував він посланцям, — і на цій ниві найкраще можу прислужитися батьківщині.
Але посланці не відступалися. Довелося пообіцяти, що він погоджується деякий час виконувати обов'язки першого посла Норвегії в Лондоні.
Незабаром він з тяжким серцем покинув усе, що кохав: вітчизну, дім, родину і вирушив до Англії, щоб очолити там це важливе з політичного погляду представництво.
Небагато було в Лондоні дипломатів, які могли б зрівнятися з Фрітьофом Нансеном. Він не зважав ні на багатство, ні на вельможні титули людей, серед яких мусив тепер постійно обертатися. До всіх без винятку ставився однаково, нехтуючи дипломатичний протокол. Чарівні жінки теж не користувалися особливого увагою цього славетного дипломата, що вирізнявся з-поміж інших своєю поставою і вродою. Чудовий танцюрист, незрівнянний оповідач, який кількома фразами вмів змалювати світ льодової казки, він віддавав перевагу не балам і банкетам, а тиші свого кабінету. Та, незважаючи на це, а може, й завдяки цьому, він мав більше палких прихильників, ніж ворогів. Науковці перестали бачити в ньому грізного суперника, що міг одним розчерком пера спростувати їхні зручні традиційні теорії, і спокійно собі дискутували, політики також могли не боятися конкуренції відомого вченого, що марив тільки про те, щоб якнайшвидше повернутися до своєї улюбленої праці.
Нансенові все дозволялося. Він долав будь-які перешкоди. Важко було чинити опір його аргументації, його висновкам і його особистому чарові, який приваблював кожного, хто з ним зустрічався. Про маленьку Норвегію світ знав дуже мало, але кому ж не відоме було на той час ім'я Нансена?
Від дипломатичного життя, сповненого блиску, а разом з тим і фальші та лицемірства, Нансен ховався у своєму робочому кабінеті, який був зовсім не схожий на кабінет дипломата. На столі, де панував глобус, поруч з дипломатичними нотами лежали купою розпочаті наукові праці, книжки, брошури, карти полярних країв — тепер здебільшого Антарктиди. Думка про осягнення південного краю земної кулі визрівала у Нансена поступово. Але в його уяві не раз уже поставав масивний силует улюбленого «Фрама» серед могутніх айсбергів Антарктиди. Саме на той час в Англії готувалася наукова експедиція на Шостий континент. Багато говорилося про те, що очолити її має Великий Норвежець. Але вже тоді в Нансена виникла думка про власну експедицію на південний край світу. Він ще не казав про це нікому, крім Амундсена.
Після повернення Руала з плавання по освоєнню Північно-Західного проходу, Нансен мав з ним розмову, що надовго запам'яталася обом. Молодий полярник дуже змінився. Це був уже не той скромний учень, що ледве наважився просити поради у свого вчителя. 1905 року його як героя вітали схвильовані жителі Крістіанії. Тепер він уже сам міг бути взірцем для інших. Але цього Амундсенові вже було мало. За прикладом Нансена він прагнув вирушити в плавання через Північний Льодовитий океан і досягти Північного полюса Землі.
— Чи не могли б ви мені позичити для цієї мандрівки свій «Фрам»? Кращого судна не знайти. Тільки на ньому я можу бути впевнений у перемозі, — звернувся він до Нансена.
«Моя відмова, — занотував Нансен у своєму щоденнику, — була для Руала страшним ударом. Він не сподівався такого. Щоб не вразити самолюбства цього гордого чоловіка, мені довелося втаємничити його в свої задуми, відкритися, що я давно вже виношую план експедиції до Антарктиди, і тому «Фрам» буде потрібен мені самому. Амундсен слухав мов зачарований, аж очі в нього палали.