Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Фрітьоф Нансен дивував усіх своєю невичерпною енергією. Він викладав в університеті, довгі години просиджував у лабораторії, багато писав. У світ виходили нові й нові його серйозні наукові праці, спогади про подорожі. Увесь свій вільний час, хоч його було й небагато, Нансен проводив у сімейному колі. Цікавився політичними справами своєї країни.

Колись могутня держава вікінгів в середні віки підпала під владу датської корони, яка об'єднала під своїм жезлом усі скандінавські країни. Ця залежність тривала до часів наполеонівських війн. Після падіння імператора Франції Швеція змусила Норвегію укласти унію під своїм протекторатом. Один король — два самостійні уряди. З часом шведи почали дедалі дужче обмежувати самостійність норвежців, особливо економічну. На початку двадцятого століття, після дев'яноста років цього обтяжливого спілкування, в Норвегії спалахнув визвольний рух. Дедалі частіше і сміливіше лунали голоси, що вимагали звільнитися від протекторату Швеції. Нансен, як і всі в його родині, був палким патріотом. У полум'яних статтях і промовах він боровся за повну самостійність любимої вітчизни. Громадськість жадала, щоб національний герой Норвегії став на чолі визвольного руху. Але Нансен уперто відмовлявся.

— Я не політик і не дипломат. Найбільше розуміюся на наукових справах. Отож дозвольте мені працювати на цьому терені, — казав він.

Пізнього осіннього вечора 1905 року до затишного будиночка, що заховався в горах провінції Телемарк, сягнув вир історичних подій. Уряд телеграфом викликав Нансена. Він мав негайно прибути до Крістіанії. Справа великої державної ваги. Фрітьоф навіть не дочекався ранку. Пішки пробрався вночі через ліс до озера Сорко. На випадково знайденому човні переправився на другий бік, позичив там велосипед у піднятого з постелі сусіда, який так нічого й не второпав з пояснень Нансена, і по бездоріжжю погнав до найближчої залізничної станції.

Нансен прибув у столицю вчасно. Виникла загрозлива ситуація. Швеція намагалася силою змусити Норвегію підкоритися. В обох країнах було оголошено загальну мобілізацію. До кордону із Швецією вирушили сотні норвезьких добровольців і мисливців, які вирішили самі боронити свою країну. Над двома братніми народами нависла загроза війни. Шанси були дуже нерівні: Швеція мала у своєму розпорядженні понад шістдесят тисяч солдатів, Норвегія — тільки чотири. Вимога цілковитої незалежності за таких обставин здавалася божевіллям. Але жереб кинуто. Час не ждав. Представники норвезького уряду попросили Нансена негайно вирушити до Лондона і там, скориставшись авторитетом і значущістю свого імені, переконати представників великих держав, що вони мусять стримуюче вплинути на Швецію.

Нансен, глибоко усвідомлюючи серйозність становища, наступного ранку був уже в Копенгагені. Переговори з прем'єром Данії, а також з послами Росії, Німеччини й Англії тривали багато годин. Потім Нансен виїхав до Лондона, де негайно зустрівся з міністрами і впливовими політичними діячами. Перед славнозвісною людиною, яка палко обстоювала права своєї маленької країни, відчинялися двері.

— Не можна гаяти жодної хвилини! Війна може вибухнути в будь-яку мить. Допоможіть! Не допустіть, щоб пролилася кров двох братніх народів! — закликав Нансен у своїх статтях і промовах.

За справедливу справу Норвегії він боровся так же енергійно і пристрасно, як і з льодами, морозами та сніговицями Далекої Півночі. І так само здобув перемогу. Під натиском світової громадської думки Швеція нарешті поступилася. Так Нансен допоміг Норвегії без кровопролиття здобути суверенність.