Завоювання Плассана

— В церкві дуже холодно, — казав він. — Ви сильно кашляєте. Я не хочу, щоб ви ще тяжче занедужали.

Вона запевняла, що це нічого, що у неї просто трохи дере в горлі. Потім вона корилася, приймала цю заборону йти до церкви, як заслужену кару, що закривала їй двері до неба. Вона ридала, вважала себе проклятою; дні тяглися порожні, але тільки-но наставала п’ятниця, вона мимо своєї волі, як жінка, що віддається забороненим пестощам, смиренно пробиралася до каплиці св. Михайла і притулялася гарячим чолом до дерев’яної перегородки сповідальні. Вона нічого не говорила і лишалася там, знеможена; абат Фожа гнівався, брутально називав її недостойною дочкою і відсилав додому. Тоді вона йшла щаслива, відчуваючи полегкість.

Священик боявся присмерку в каплиці св. Михайла. Він звернувся до лікаря Порк’є, який умовив Марту сповідатися в маленькій молитовні Притулку пречистої діви, у передмісті. Абат Фожа пообіцяв чекати її там по суботах двічі на місяць. Він сподівався, що ця молитовня, влаштована у великій потинькованій кімнаті з чотирма величезними вікнами, світла й весела, заспокоюватиме надміру збуджену уяву його парафіянки. Там він приборкає її, зробить з неї покірну рабиню і не боятиметься можливого скандалу. Крім того, щоб рішуче покласти край недобрим чуткам, він доручив своїй матері проводжати Марту. Поки він сповідав її, пані Фожа сиділа коло дверей. Стара не любила гаяти часу, вона приносила роботу й плела панчохи.

— Люба моя, — казала вона часто, коли вони разом поверталися на вулицю Баланд. — Я знову чула сьогодні, як Овідій сварив вас. Невже ви не можете зробити так, як він хоче? Значить, ви не любите його? Ах, як би хотіла я бути на вашому місці, я б йому цілувала ноги… Я зненавиджу вас, кінець кінцем, раз ви тільки те й робите, що завдаєте йому прикростей.

Марта опускала голову. Їй було дуже соромно перед пані Фожа. Вона не любила її, ревнувала її, бо стара весь час стояла між нею і абатом. До того ж її бентежили підозріливі погляди, які абатова мати кидала на неї; в цих чорних очах вона читала якісь дивні й тривожні поради.

Поганого стану здоров’я Марти було досить для того, щоб пояснити її побачення з абатом Фожа в молитовні Притулку пречистої діви. Лікар Порк’є запевняв, що вона просто виконує один з його приписів. Над цими словами чимало сміялися постійні відвідувачі бульвару Совер.

— Хоч би що там казали, — промовила пані Палок до свого чоловіка, побачивши, як Марта в супроводі пані Фожа спускалася вулицею Баланд, — а я б дуже хотіла сховатися десь у куточку й подивитися, що цей кюре робить з своєю поклонницею… Просто сміх бере, коли вона каже, що в неї страшенний нежить! Ніби нежить може завадити піти до церкви! У мене теж був нежить, але я не ходила ховатися по каплицях з абатами.