Завоювання Плассана

— Ти зовсім не смієшся, — казала вона батькові. — Хочеш, пограємось у шворочку? Це так весело!

Вона забрала собі цілу ділянку в саду, перекопувала її, садила овочі, поливала їх. Вона любила фізичну працю. Потім завела курей, вони поїдали її овочі, а вона лаяла їх з материнською ніжністю. В цій роботі, серед тварин, порпаючись в землі, вона страшенно забруднювалась.

— Це справжня брудна ганчірка! — кричала Роза. — Я більше не пускатиму її на кухню, вона всюди наносить грязюку. А ви, пані, ще дуже добрі, що так гарно її вбираєте, бувши вами, я б дала їй волю бабратися в грязюці досхочу.

Марта, цілком захоплена своїми власними переживаннями, не дбала навіть про те, щоб Дезіре міняла білизну. Дівчина іноді носила ту саму сорочку по три тижні; панчохи, що спадали на стоптані черевики, були без п’ят; благенька спідниця висіла на ній, як лахміття жебрачки. Одного дня Муре мусив узяти голку: плаття тріснуло ззаду зверху донизу, оголюючи спину. Вона реготала, що напівгола; волосся спадало їй на плечі, руки були чорні від землі, обличчя замурзане.

Кінець кінцем, у Марти з’явилося почуття огиди до неї. Коли вона верталася додому після обідні з легеньким запахом ладану у волоссі, її дратував міцний дух землі, що йшов від дочки. Зараз же після сніданку вона відсилала її в садок, бо вже не могла терпіти її біля себе; її непокоїло це міцне здоров’я, цей дзвінкий сміх з кожного приводу.

— Боже мій! Як ця дитина вимучує! — втомлена й роздратована, часом говорила вона.

Муре, чуючи, як вона скаржиться, одного разу скипів і сказав їй:

— Якщо вона тобі заважає, можна і її викинути за двері, як тих двох.

— Справді, я була б значно спокійніша, якби її тут не було, — одверто сказала вона.

В кінці літа, якось по обіді Муре злякався, що не чує Дезіре, яка за кілька хвилин до того зчиняла страшенний гармидер у глибині садка. Він побіг туди й побачив, що вона лежить на землі, впавши з драбини, на яку полізла, щоб нарвати фіг; на щастя, букси ослабили силу падіння. Переляканий Муре взяв її на руки, кличучи на допомогу. Він думав, що вона. вмерла, але дівчина скоро опритомніла, почала запевняти, що їй зовсім не боляче, і хотіла вже знову лізти на драбину.

Тим часом Марта зійшла з ганку. Почувши, що Дезіре сміється, вона розсердилась.

— Ця дитина колись уб’є мене, вона тільки те й знає, що вигадує, чим би мене схвилювати. Я певна, що вона впала на землю навмисне. Це стає просто нестерпним. Я замикатимусь у своїй кімнаті, (виходитиму з дому вранці і повертатимусь тільки ввечері. Смійся, смійся, велика дурепо! Як це могло статись, що я породила отаку потвору? Нелегко мені буде з тобою!

— То вже напевно, — додала Роза, що прибігла з кухні, — це велика морока, нема ж бо ніякої надії, що її коли-небудь можна буде видати заміж.