Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Скажіть королю, що я повернуся трохи згодом, а ви мені тут не потрібні.
Мати дуже зраділа, коли побачила, що син її повернувся додому багатим.
— У мене важливі справи, — заявив Ледар Ба, — мені треба побути два-три дні в кімнаті самому. А потім я звелю збудувати для тебе хороший будинок.
Він ліг і став чекати чаклуна. Свої старі руки й ноги він вийняв зі скрині й поклав біля себе.
Чаклун з’явився, коли сонячне проміння пробилося крізь шпаринку в дверях.
Ледар Ба підвівся йому назустріч. Чаклун широко всміхнувся, закивав головою і сказав:
— Ну що ж, повертай мені руки й ноги назад! А я забираю тепер твої на три роки!
З цими словами він зник, мовби розтанув у повітрі. Ледар Ба відчув, як руки й ноги в нього відпали, підстрибнули високо вгору і теж зникли.
Ледар зачекав трохи, але старі руки й ноги до нього не приростали. Перевернувся він на бік, дивиться, а від них і сліду не лишилося!.. Від жаху Ледар знепритомнів. Коли він прийшов до тями, то відчув, що лежить на ліжку, а рук та ніг як не було, так і немає. Спробував підвестися, але марно: без рук і без ніг на що йому було зіпертися? Лишилась у нього сама голова й тулуб. Відтепер він не міг ні сісти, ні встати.
Ледар Ба заридав і заходився кликати матір. Стривожена жінка вбігла до кімнати й мало не вмерла від жаху, коли побачила, що в сина її немає ні рук, ні ніг.
— Це все витівки злого духа! — у відчаї вигукнув Ледар.
Нікуди було дітися — розповів він матері все як було.
— Та нічого, — сказав він під кінець, — мені доведеться чекати всього лише три роки. Грошей у мене багато, тож нема чим турбуватися! Тільки ти зберігай таємницю. Кажи всім, що я зайнятий і не хочу нікого бачити.
Відтоді Ледар Ба не виходив із хати. По селу пішов поголос, що Ба став великою людиною, запишався і всіма гордує. Односельці перестали навідуватись до нього.
Оскільки Ледар Ба сам не міг нікуди ходити, то всі справи порала мати. Вона щедро витрачала гроші. Купила розкішний будинок, найняла слуг.
Аж тут надійшов королівський лист-указ: король вимагав, щоб Ледар Ба повернувся до його двору й виступив в похід проти ворога, який перейшов кордон. Прийняв Ледар Ба королівського посла і сказав:
— Прошу доповісти його величності, що мене заворожив чаклун і я більше не можу йому служити.
Посол довго дивився на Ледеря Ба, вражений до краю, а потім поквапився назад.
Ледве посол поїхав, як усе, про що розповів йому Ба, стало відомо селянам.
Одні казали, що багатство Ледаря Ба — награбоване, а духи за це покарали його, позбавили рук і ніг. Другі подейкували, що він занедужав на якусь невідому хворобу, тому й повернувся в рідне село. Ніхто нічого не знав до пуття, та всі твердили: Ледар Ба заслужив покару.
Минув місяць, і королівський посол приїхав удруге. Він привіз наказ відібрати в ледаря Ба все майно. Король дійшов висновку, що Ледар обдурив його з допомогою чорної магії, за весь час служби він нічим не виправдав високої королівської довіри, отже, багатство його — незаслужене…
Королівські воїни винесли Ба з його розкішних покоїв, занесли назад у стару, напіврозвалену халупу й жбурнули на його старе, сточене шашелем ліжко. Ледар мружив очі й думав, що це, мабуть, ввижається йому уві сні. Як йому хотілося, щоб уся ця історія з чарівними руками й ногами, з неправедно нажитим багатством теж була поганим сном! Однак його руки й ноги до нього не поверталися. Це було не уві сні, а насправжки…
Ледар став кликати матір. Вона не відгукувалася. Ледар страх як перелякався, його облило холодним потом.
Він і далі кликав матір, та марно.
Зрештою в дверях з’явився якийсь чоловік і грубо крикнув:
— Гей ти, ледащо! Твоя мати померла, ми її поховали.
Мати Ледаря Ба померла від горя й жаху. Односельці її поховали.
— Як же Ледар Ба тепер житиме? — питали вони один в одного після похорону. — А втім, його покарали духи. Отже, так і треба.
Ледар Ба залишився на світі один-однісінький. Люди обминали його халупу десятою дорогою. Нікому було подати йому кухоль води, не те що їсти зварити.
А голод дошкуляв…
Коли вже не стало сили терпіти, Ледар упав додолу і викотився з хати.
Він котився по селу і просив милостиню.
Збіглися люди, оточили його тісним колом.
— Ти що, гадаєш, ми три роки годуватимем тебе, поки чаклун поверне тобі руки й ноги? — спитав хтось.
Люди голосно засміялися.
Та кінець кінцем вони зглянулись над Ледарем і принесли йому їжі. Він попоїв і покотився назад до своєї халупи.