Казки народів світу

ДВІ МАТЕРІ, ДВІ ДОНЬКИ

Індійська народна казка

Один ткач мав двох жінок і від кожної — по доньці. Першу звали Щаслива, а другу — Нещаслива. Ткач більше любив старшу жінку та її доньку Щасливу. Обидві вони байдикували, тільки те й робили, що спали та їли. А Нещаслива з матір’ю варили обід, прибирали в хаті, сукали пряжу; Щаслива та ЇЇ мати давали їм трохи рису, присмачуючи цю вечерю гіркими докорами.

Ось ткач постарів і помер. Старша жінка з донькою забрали собі всі його гроші й стали жити окремо від Нещасливої з матір’ю.

Щаслива та її мати щодня бігали на базар, купували ласощі, варили собі смачні страви.

А Нещаслива з матір’ю день і ніч пряли пряжу, ткали рушники чи й просто полотно. За цю виснажливу роботу їм платили кілька рупій, отож жили вони надголодь.

Якось їхню пряжу попсували миші. Мати Нещасливої розплутала нитки, склала в кошик і поставила на сонце, а сама зібрала білизну й пішла на річку прати. Нещаслива лишилася вдома стерегти пряжу.

Зненацька повіяв дужий вітер, підняв пряжу й поніс. Нещаслива залилася слізьми.

— Не плач, дівчино! Ходімо зі мною, я віддам тобі пряжу, — сказав вітер.

І Нещаслива побігла вслід за вітром.

Дорогою трапився їй хлів з коровою.

— Дівчино добра, вичисти мій хлів! — попросила корова.

Нещаслива вичистила хлів, підстелила корові, дала сіна й води і знов побігла вслід за вітром.

Згодом трапилося їй бананове дерево.

— Дівчино добра, мене душить ліана, обірви її! — попросило дерево.

Нещаслива спинилась, обірвала ліану й побігла далі.

Згодом перестріло її дерево шеура.

— Дівчино добра, — каже дерево, — в мій стовбур повпиналися колючки. Повибирай їх!

Нещаслива обібрала колючки, відгребла з-під дерева опале листя, дала всьому лад і знов побігла вслід за вітром.

Зустрілася їй лошиця.

— Дівчино добра, нарви мені трави, нагодуй мене! — попросила вона.

Нещаслива нарвала трави, дала лошиці й побігла далі.

І ось вона побачила багатий дім. На ганку сиділа бабуся й сукала нитки. З тих ниток тут-таки виходило по кілька гарних сарі.

Це була не просто бабуся, а мати місяця.

— Підійди до бабусі, дівчино, попроси в неї пряжі,— шепнув вітер.

Нещаслива підійшла до бабусі, торкнулася її ніг, склала долоні й, піднісши їх до обличчя, вклонилася.

— Бабусю, — мовила вона, — вітер забрав у мене всю пряжу, і тепер мати розгнівається на мене. Дай мені трохи пряжі, бабусю!

Мати місяця відкинула пасма волосся, білого, як молоко, як місячне сяйво, й побачила перед собою молоду дівчину. Голос у неї був тихий і ніжний.

— Не поспішай, люба дівчино, — відповіла бабуся. — В моїй світлиці є сарі й покривала. Вибери собі, які схочеш, потім скупайся двічі в ставку, далі вернися до світлиці й пообідай. А тоді вже я дам тобі пряжу.

Дівчина ввійшла до світлиці, де лежало багато чудових сарі й покривал. Але вона вибрала собі ношені й уже прані сарі та покривало і пішла до ставка.